Пісня Сюзанни. Темна вежа VI

На щастя, нікого не було поруч, навіть портьє. Ті, хто щойно виписався з готелю, перебували на тротуарі, намагаючись зупинити собі таксі; а тут, у холі, було сонно. Від бару, що розташовувався поза сувенірною крамничкою, замість «Ночі і дня», тепер долітали звуки «Зоряного пилу».[28]

— Так, водійське посвідчення годиться, — погодилася адміністраторка тим самим зачудованим голосом-зітханням.

— Гаразд. Ви щось записуватимете?

— Ні… Номер винайняв містер ван Вік… мені лише треба… можна мені потримати черепаху, мадам?

— Ні, — сказала Сюзанна, і адміністраторка почала рюмсати. Сюзанну вкотре приголомшив цей ефект. Вона б ніколи не повірила, що знову змусить ридати стільки людей, як воно колись було трапилось на тому плачевному (першому й останньому) концерті, де вона, тоді ще дванадцятирічна, грала на скрипці.

— О, мені не можна її потримати, — повторила адміністраторка, даючи сльозам повно волю. — Ні, ні, не можна мені її потримати, о Дискордія, тобі не можна її…

— Витріть шмарклі, — промовила Сюзанна, і адміністраторка вмент замовкла. — Дайте мені, будь ласка, ключ від кімнати.

Проте замість ключа ця євразійка вручила їй пакетик з пластиковою карткою. На внутрішньому боці пакетика — либонь, щоб важче було прочитати потенційним злодіям — було написано № 1919. Сюзанну це абсолютно не здивувало. А Мія, звісно, взагалі ні на що не звертала уваги.

Вона трохи поточилася. Похитнулася. Довелося змахнути рукою (тією, в якій тримала свої «водійські права»), щоб утримати рівновагу. Була мить, коли вона подумала, що зараз повалиться просто на підлогу, та потім все повернулося до норми.

— Мадам? — звернулася до неї адміністраторка. З відстороненим, вельми нетутешнім виразом обличчя. — Ви нормально себе почуваєте?

— Так, — сказала Сюзанна. — Лише… втратила на пару секунд рівновагу.

А сама дивувалася, що це таке з нею скоїлось. Авжеж, відповідь їй була відома. Мії, ці ноги належали Мії. А від моменту знайомства з містером «А мені не можна взяти собі sköldpadda» перед вела Сюзанна і її тіло почало повертатися до свого безногого стану. Звучить божевільно, але це правда. Тіло почало налаштовуватися під Сюзанну.

— Міє, давай сюди. Веди нас.

— Не можу. Поки що. Тільки-но будемо самі, я візьмуся.

— Ой, Христосе милосердний.

Сюзанна впізнала цей тон, вельми добре його пізнала. Ця курва виявилася сором’язливою. Сюзанна спитала адміністраторку:

— Це що за штука? Це такий ключ?

— Авжеж, звичайно, сей. Це ключ до вашої кімнати, а також для ліфта. Просто вставте його в щілину тим боком, як показує стрілка. І швидко витягніть. Коли на дверях загориться зелений вогник, можете заходити. У мене в касі трохи більше восьми тисяч доларів готівкою. Я вам усі їх віддам за цю чудову штучку, за вашу черепаху, вашу sköldpadda, за вашу тортугу, за вашу каввіт, за…