Пісня Сюзанни. Темна вежа VI

— О, ні, звісно, що ні, — здивувався він.

— Винайми кімнату на своє ім’я і скажи клерку, що жити в ній буде жінка на ім’я Сюзанна Мія Дін. Ти мене зрозумів?

— Так, Сюзанна Мія Дін.

Що ще? Звісно, гроші. Сюзанна спитала, чи має її новий друг готівку. Він дістав портмоне і вручив їй. Однією рукою вона продовжувала тримати черепашку в нього перед очима, а другою нишпорила в дуже гарному портмоне моделі «Лорд Бакстон». Пачка дорожніх чеків — їй вони ні до чого, особливо зважаючи на його божевільно кривулястий підпис, — та пара сотень доларів у старій добрій американській «капусті». Їх вона витягла і засунула туди, де нещодавно ще спочивали туфлі, — до торби «Бордерз». Підвівши голову, вона злякалася, бо побачила, що до бізнесмена приєдналися двійко скауток років чотирнадцяти з рюкзаками. Роззявивши роти, вони уп’ялися сяючими очима в черепашку. Сюзанна раптом згадала дівчаток у залі під час виступу Елвіса Преслі в телешоу Еда Саллівана.[26]

— Ой, як кууульно, — промовила одна ледь не пошепки.

— Абсолютний ульот, — відгукнулася друга.

— А ви дівчатка, йдіть собі туди, куди йшли, — промовила Сюзанна.

Обличчя їх погасли, на обох відбився однаковий вираз печалі. Вони були точнісінько як оті близнючки з Кальї.

— Ми конче мусимо йти? — спитала перша.

— Так! — наказала Сюзанна.

— Дякуємо вам, сей, довгих вам днів і приємних ночей, — промовила друга. Сльози почали струменіти їй з очей. Її подружка також заплакала.

— Забудьте, що ви мене бачили! — гукнула їм услід Сюзанна.

Вона тривожно стежила за дівчатками очима, аж поки вони не зникли на Другій авеню, прямуючи в бік центру, лише тоді вона знову звернула увагу на Матса ван Віка.

— Тобі теж час, Матсе. Катай хутко до того готелю і зніми номер. Скажи там, що твоя подруга Сюзанна скоро теж туди прибуде.

— Що таке катай хутко? Я не розумію.

— Це означає — поспішай, — сказала Сюзанна, віддаючи йому портмоне, звісно, без готівки, шкодуючи лише, що не понишпорила ретельніше між тими його картками, і дивуючись, навіщо комусь потрібно носити з собою так багато грошей. — Тільки-но зарезервуєш номер, йди у своїх справах. Забудь, що взагалі колись мене бачив.

Тепер і Матс, не згірш за тих дівчаток у зелених уніформах, почав рюмсати.

— Чи це означає, що я також мушу забути sköldpadda?

— Так, — Сюзанна згадала гіпнотизера, виступ якого колись бачила по телевізору, і чи не в шоу Еда Саллівана? — Забудеш черепаху, але ти почуватимешся гарно до кінця свого життя, чуєш мене? Ти почуватимешся, наче… — Можливо, мільйон баксів для нього не такі й великі гроші, а мільйону крон, наскільки вона знала, вистачило б хіба що на візит до перукарні. — Ти почуватимешся, як сам шведський посол. Ти також перестанеш печалитися через те, що у твоєї жінки є коханець. К чортам його, так?