Таємниця «Вогняного Ока»
- Автор: Артур Роберт
- Серия: Альфред Хічкок і «Три Агенти» #7
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Таємниця «Вогняного Ока»». Краткое содержание книги:
Привіт! Охоче познайомлю вас, друзі, з трійцею моїх юних приятелів — Юпітером Джонсом, Бобом Ендрюсом та Пітом Креншоу, які називають себе «Три Агенти». Їхній девіз — «Розплутаємо будь-яку справу!»
Юпітер Джонс славиться надзвичайною спостережливістю та кмітливістю. Піт Креншоу — найдужчий у цій трійці. Боб Ендрюс має нахил до наукових досліджень, вони йому вдаються. Разом вони — чудовий гурт.
Мешкають приятелі в містечку Рокі-Біч, в Каліфорнії, неподалік славетного Голлівуду. Свій штаб вони влаштували у складі різного брухту, який належить тітоньці та дядькові Юпітера — Матильді й Титусу Джонсам.
От ми й познайомились. А тепер — пригода починається!
Юпітер почаклував над золотистим замочком скриньки, смикнув його в один бік, тоді в другий. Щось тихо клацнуло, і скринька відчинилася. Трохи подумавши, Юпітер підняв дашок, і їх засліпив яскравим світлом великий пурпуровий камінь, який лежав на шовковій подушечці.
— Ми знайшли його! — заволав Піт. — Оце так Юпітер! Досяг того, що хотів!
— Молодці! Молодці! — вигукнув Гус.
Юпітер відкрив рота, щоб щось сказати, але не встиг, — хлопці завмерли від жаху, нічну темряву розпанахало яскраве світло. З чотирьох боків їм в очі вдарило світло прожекторів. Засліплені, вони ледве розрізняли постаті людей, що обступали їх зусюди.
— Молодці, дітки! — пророкотав знайомий бас. — Знайшли камінець. А тепер віддайте його нам.
Хлоп'ячі серця опустились у п'яти. При світлі прожекторів вони розгледіли чотирьох чорновусих, які наближались до них. В одного з них у руці був пістолет — великий і жахливий.
— Банда чорновусих, — видушив із себе Боб. — Вони сховалися за самоскидами і чатували на нас.
— Ми дізналися, що ви тут були вдень, — сказав той, якого звали Джо, — і що вас звідси прогнали. Але ми не сумнівалися, що ви повернетесь.
— Досить базікати! Нам потрібний камінь, хлопче, — рявкнув Гуго. — Віддай його, і без фокусів.
Боб аж здивувався — такий переляканий вигляд мав Юпітер. У нього так тремтіли від страху руки, що він випустив скриньку в яму.
— Я… я сам його дістану, — переляканим голосом проказав Юп. Він нахилився, помацав рукою і підняв камінь.
— Ось він, — сказав Юпітер, — якщо він вам потрібний — ловіть!
З цими словами він пожбурив камінь над головою Гуго. Окресливши в повітрі пурпурову дугу, рубін розтав у темряві.
ВІДДАЙТЕ МЕНІ «ВОГНЯНЕ ОКО»!
Гуго лайнувся й крутнувся назад.
— Шукайте його, — крикнув він, — спрямуйте туди прожектори!
Снопи світла пролягли в той бік, куди Юпітер кинув камінь. Тим часом Юп віддав іншу команду:
— Хутко до вантажівки! Хутко! Вони не стрілятимуть.
Він вистрибнув з ями. Як наполохані зайці, хлопці через газон залопотіли п'ятами до вантажівки, де на них чекав Ганс. Він ретельно стежив за в'їздом до каньйону і нічого з того, що діялось в нього за спиною, навіть не помітив.
Чорновусі ще порпались у високій траві, шукали камінь, а всі хлопці вже сиділи у кузові вантажівки.
— Гансе, хутко! — гукнув Юпітер. — Вези нас звідціля!
Ганс ні про що не запитував. Мотор заревів, завівся, і вони стрілою помчали геть з Часового каньйону. Ніхто не намагався почати розмову. Всі сили йшли на те, щоб триматись за борти, адже машину добре підкидало на вибоїнах. Дорога була безлюдна, і вони дуже швидко приїхали додому. Коли Ганс заїхав через відчинену браму у двір, хлопці мовчки зістрибнули на землю. Їхні втрати Ч цій операції були: два заступи, металошукач та «Вогняне Око».
Хлопці стояли біля входу до контори. Боб зітхнув:
— От і кінець усьому.
— Атож, зрештою, вони нас перемогли, — сумно підтвердив Піт.
— Так їм, принаймні, здається, — в тон друзям додав Юпітер.
— Здається? — Гус був збитий з пантелику. — Юпе, що означає «здається»?
— Я гадав, що вони стежитимуть за «ролс-ройсом», — почав пояснювати Юпітер, — але тут вони виявилися хитрішими і чекали на нас біля будинку. Все ж інтуїція підказала мені, що треба вжити особливих заходів безпеки. Бобе, будь ласка, присвіти сюди.
Боб навів на Юпа світло ліхтарика. Той простяг руку, розтис пальці, і на його долоні спалахнув великий пурпуровий камінь.
— Прошу познайомитись: справжнє «Вогняне Око», — урочисто оголосив Юпітер, — а той камінь, що я, кинув їм, — підробка, яку Мічений лишив нам на згадку.
Я її про всяк випадок прихопив. І коли нагнувся в ямі!» щоб підняти впущений камінь, там його й підмінив.
— Юпе, ти — геній, — прорік Боб.
— Достеменно! — підтвердив Гус. — Гарно ти обвів їх круг пальця.
— Це просто чарівно! — вигукнув Піт.
Але тут за їхніми спинами пролунав холодний спокійний голос:
— А тепер, юначе, я заберу у вас цей камінь. Будь ласка, віддайте його мені, я чекаю.
Не встигли хлопці збагнути, що ж це діється, як потужний ліхтар над входом у контору яскраво спалахнув.
З-за рогу будинку контори, де він стояв у темряві ніким не помічений, до них підходив високий худий чоловік. Він простяг до хлопців руку. В другій руці він стискав тростину-шпагу, показуючи, що не забариться пустити її в хід. Хлопці вибалушили на нього очі, вони все ще не розуміли, що діється.
— Не думайте втекти! — попередив він, піднімаючи тростину. Його рука продовжувала тягтися до каменя. — Ну ж бо, — наполягав він, — я чекаю. Чекаю на вас тут цілий вечір. Гарна вигадка — посадити до розкішного «ролс-ройса» манекенів, але я на неї не купився. Я був певен, що ви перехитруєте цих дрібних злодюг, які ні на що, крім фальшивих вусів та полювання за бюстом Августа, не здатні. Я відразу зрозумів, що бюсти — хибний слід, і сказав їм про це. А ось ви рухалися в правильному напрямку і добули камінь. Тепер віддайте його мені.