Таємниця «Вогняного Ока»
- Автор: Артур Роберт
- Серия: Альфред Хічкок і «Три Агенти» #7
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Таємниця «Вогняного Ока»». Краткое содержание книги:
Привіт! Охоче познайомлю вас, друзі, з трійцею моїх юних приятелів — Юпітером Джонсом, Бобом Ендрюсом та Пітом Креншоу, які називають себе «Три Агенти». Їхній девіз — «Розплутаємо будь-яку справу!»
Юпітер Джонс славиться надзвичайною спостережливістю та кмітливістю. Піт Креншоу — найдужчий у цій трійці. Боб Ендрюс має нахил до наукових досліджень, вони йому вдаються. Разом вони — чудовий гурт.
Мешкають приятелі в містечку Рокі-Біч, в Каліфорнії, неподалік славетного Голлівуду. Свій штаб вони влаштували у складі різного брухту, який належить тітоньці та дядькові Юпітера — Матильді й Титусу Джонсам.
От ми й познайомились. А тепер — пригода починається!
— Але ж цього недостатньо, — пробурчав Піт, — до того ж, коли вантажівка буде вкрай нам потрібна, виясниться, що вона зайнята. Місіс Джонс, певно, вже набридло, що ми постійно в неї просимо це авто. А без машини агентство занепаде.
— Будемо обходитися, — відповів Юпітер, — хоча, звісно, буде тяжко.
На прохання Гуса хлопці розповіли, як Юп виграв конкурс і вони здобули право на безкоштовний прокат «ролс-ройса».
— А сьогодні востаннє скористаємось цим правом, — зітхнувши, Піт завершив розповідь, — хоча ми й думали, що у нас ще чимало часу. Гелберт, розпорядник «Катайся на здоров'я», не захотів нас слухати. Тож сьогодні — востаннє.
— Як жаль, — поспівчував Гус, — я сам бачив, які величезні в Південній Каліфорнії віддалі від одного місця до іншого і як вам необхідний автомобіль.
— Гаразд, щось придумаємо, — сказав Юпітер, — берімось готувати прикриття. Гайда до майстерні, але спочатку нехай кожен вдягне одну з моїх старих курток. — Він дістав із шафи чотири різні куртки й роздав друзям. Хлопці вбралися і стали кумедні, бо вони були замалі. Піт взагалі ледве втиснувся в свою. Але Юпітер лишився задоволений.
— Боже мій, що це ви знову затіяли? — здивувалась Матильда Джонс, коли побачила хлопців. — Ні, я не можу зрозуміти сучасну молодь!
— Просто ми хочемо трохи розіграти наших… гм-м-м, приятелів, тітонько Матильдо, — пояснив Юпітер. Дядечко розреготався.
— Матильдо, та нехай діти побавляться, — сказав він. — Я малим теж був шибайголовою.
Юпітер з хлопцями пішли до майстерні. Там на столі лежав пристрій, якого склав Юпітер. Це була металева коробка з довгою ручкою, трохи схожа на пилосмок. Від коробки тягнувся шнур, до іншого кінця якого були приєднані навушники.
Ще в майстерні стояли чотири кравецькі боввани, які придбав нещодавно дядечко Титус. Вишикувані в ряд, вони нагадували шеренгу солдатів, які стоять по команді «струнко», але без голів.
— А тепер одягнемо цих бовванів, — наказав Юпітер. — Для цього я й попрохав вас надягнути додаткові куртки. Я не хотів, аби хтось побачив, що ми несемо сюди вбрання в руках. Одягніть куртки на манекени й застебніть на всі ґудзики.
Хлопці виконали команду. На кожному з манекенів тепер була куртка, порожні рукава якої погойдувались.
— Якісь вони неприродні, — зауважив Піт, — потерпаю, що таким маскарадом нікого не обдуриш.
— Коли приробимо їм голови, буде краще, — відповів Юпітер. — А їхні голови — в цьому пакеті.
По цих словах він дістав чотири блакитні повітряні кульки.
— Надимайте кульки до розмірів людської голови і прив'язуйте до ший манекенів. — Цей наказ виконали швидко. Але і з головами, за які слугували повітряні кульки, манекени мали не надто привабливий вигляд.
— Дарма, у темряві ніхто не зрозуміє, — мовив Юпітер.
Хлопці чекали. Поволі темнішало, і боввани з повітряними кульками замість голів у сутінках стали якимись зловісними. З вулиці долинув автомобільний сигнал.
— А ось і Уортінгтон, — сказав Юпітер, — я велів йому поставити авто якомога ближче біля майстерні. Берімо кожен по боввану — і гайда!
Підхопивши свої потворні витвори, хлопці через купи сміття прокрались до темного силуету «ролс-ройса». Дверці автомобіля були прочинені, але вогні в салоні не горіли.
— Я тут, містере Юпітер, — озвався водій. — Що накажете?
— Уортінгтоне, оце ваші пасажири, — сказав Юпітер, — сьогодні вони замість нас.
— Гаразд, — мовив водій, — саджайте їх у авто.
Хлопці занесли усі чотири манекени в салон і прихилили їх до спинки сидіння. При зачинених дверцятах у напівтемному салоні було видно тільки чотири силуети, голови яких похитувались. Навіть зблизька вони нагадували хлопчаків, які щось жваво обговорюють.
— Все добре, Уортінгтоне, — схвалив Юпітер, — тепер їдьте з великою швидкістю надбережжям, а тоді поверніть у гори й покрутіться там години зо дві. Потім верніться сюди і вивантажіть манекени. Після цього ви вільні. Мабуть, більше ми з вами не побачимось. Наш термін користування «ролс-ройсом» кінчився.
— Так, я знаю, — відповів водій, — і вельми шкодую про це. Мені дуже подобалось працювати з вами. То я поїхав!
— Виїздіть із двору з вимкнутими фарами і не вмикайте їх, доки не від'їдете зо два квартали, — попередив Юпітер.
Хлопці провели поглядами «ролс-ройс», який швидко зник у темряві, немовби намагався уникнути сторонніх поглядів.
— Так, — зауважив Боб, — коли хтось стежить за подвір'ям, він повинен вирішити, що ми поїхали. Принаймні на якийсь час ми його обвели круг пальця.