Таємниця «Вогняного Ока»
- Автор: Артур Роберт
- Серия: Альфред Хічкок і «Три Агенти» #7
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Таємниця «Вогняного Ока»». Краткое содержание книги:
Привіт! Охоче познайомлю вас, друзі, з трійцею моїх юних приятелів — Юпітером Джонсом, Бобом Ендрюсом та Пітом Креншоу, які називають себе «Три Агенти». Їхній девіз — «Розплутаємо будь-яку справу!»
Юпітер Джонс славиться надзвичайною спостережливістю та кмітливістю. Піт Креншоу — найдужчий у цій трійці. Боб Ендрюс має нахил до наукових досліджень, вони йому вдаються. Разом вони — чудовий гурт.
Мешкають приятелі в містечку Рокі-Біч, в Каліфорнії, неподалік славетного Голлівуду. Свій штаб вони влаштували у складі різного брухту, який належить тітоньці та дядькові Юпітера — Матильді й Титусу Джонсам.
От ми й познайомились. А тепер — пригода починається!
— Сподіваюся, що він учепиться за це авто, аби простежити, куди ми їдемо, — обізвався Юпітер, — а ми тим часом виліземо через Лазівку Рудих Волоцюг і сядемо у вантажівку до Ганса. Піте, візьми металошукача.
Піт узяв коробку з довгою ручкою, яку змайстрував Юпітер, і вони рушили до лазівки Рудих Волоцюг — штахету в закутку подвір'я, кілька дощок якого відсовувались. Через лазівку вони потрапили на темну вулицю і за кілька кварталів від будинку знайшли вантажівку з Гансом, який чекав на них в умовному місці. Здається, ніхто за ними не стежив.
Дорога до Часового каньйону минула без пригод. Коли вони під'їхали до напівзруйнованого будинку Гораціо Августа, там панувала глибока тиша. На газоні кілька самоскидів та бульдозер завмерли в очікуванні нового робочого дня, але, на щастя, сторожа біля них не було.
— Гансе, коли ми зійдемо, — сказав Юпітер, — постав вантажівку поперек дороги, щоб ніхто не зміг проїхати, і пильнуй. Коли помітиш, що хтось наближається, посигналь.
— Добре, Юпе, — згодився водій.
— Поки що все йде, як заплановано, — тихо проказав Юпітер, — а тепер попросимо детектор запитати в орла, де треба копати.
— Може, ти нарешті поясниш, що задумав? — запитав Піт, коли вони зістрибнули з вантажівки, прихопивши два заступи і змайстрований Юпітером прилад.
— Це пристосування — металошукач, — пояснив Юпітер, він узяв пристрій і рушив до газону. — З його допомогою ми знайдемо будь-який металевий предмет, навіть якщо він закопаний на два метри в землю.
— Але ж «Вогняне Око» не металевий предмет, — заперечив Боб.
— Звісно, ні, але коли я нагнувся зашнурувати черевика після того, як сфотографував будинок, — сказав Юпітер, — я зумисне загубив серед трави півдоларову монету, щоб у такий спосіб позначити місце. На цій монеті викарбуваний орел — ось його я й запитаю, де нам копати.
— Але ж на той час було тільки п'ятнадцять хвилин на третю, а не пів на третю, — згадав Гус, доки вони йшли газоном.
— А я приміряв, де кінчатиметься тінь через п'ятнадцять хвилин, — відповів Юпітер. — Тож коли я помилився, то не набагато.
Він зупинився і поклав на землю плоску коробку пристрою, клацнувши вмикачем, заходився водити детектором по землі.
— Коли він натрапить на метал, відразу запищить, — пояснив Юпітер. — Звісно, в темряві нелегко зорієнтуватися, але, здається, я стояв десь тут.
Він продовжував водити приладом по землі, поступово зона пошуків ширшала. Коли він стомився, його змінив Піт, але детектор уперто мовчав.
— Загубили ми твого орла, — стомлено сказав Піт, — газон дуже великий, цілу ніч можна його обстежувати.
— Монета має бути десь тут, — запевнив його Юпітер, — я трохи втиснув монету ребром у землю, щоб її не помітили. Другий, ну ж бо, проведи приладом ось тут.
Піт провів металошукачем по траві і здригнувся — у навушниках почувся писк.
— Ще раз! Ти рухав надто швидко, — шепнув йому Юпітер.
Піт повільно провів металошукачем по тому ж місцю. Цього разу запищало голосно, і він опустив детектор на землю.
— Це тут! — вигукнув він.
Юпітер став на коліна і, ввімкнувши ліхтарика, присвітив навколо себе. Повзаючи по траві, нарешті таки знайшов монету.
— Копати треба тут, — мовив він. — Може, я трохи помилився, тому доведеться чималу яму вирити.
Піт узяв у Боба заступ і почав копати. Яма поступово глибшала. Крім шурхоту заступа об землю, у каньйоні не було чути жодного звуку, навіть цвіркуни мовчали. Хлопці чекали, що заступ наткнеться на метал або дерево, ну, на якусь скриньку, але даремно. Нарешті Піт розігнувся й замурзаною в землі рукою витер чоло.
— Я не можу більше, — сказав він. — Юпе, мені здається, що тут нічого немає.
Юп не відповів, він напружено думав. Подивився на темні обриси будинку, на маківку шпиля, яку ледве розгледів на тлі зоряного неба, потім ступнув на тридцять сантиметрів ближче до будинку.
— Спробуй копнути тут, — сказав він Піту.
— Гаразд, — згодився той. Він застромив заступа в землю й викинув груддя нагору, копнув ще раз, потім ще і ще. І раптом заступ об щось ударився, здається, об камінь. — Тут щось є! — шепнув Піт.
— Нумо поглянемо, — Юпітер мусив стримувати хвилювання. Він посвітив у яму ліхтариком. Із землі визирала кам'яна скринька. Юпітер став на коліна й заходився розгрібати руками землю. Нарешті зміг обхопити скриньку пальцями. Замурзавши й сорочку й руки об землю, він намагався витягти скриньку. Нарешті це йому вдалося.
— Це скринька з мильного каменю, — сказав він. — Бобе, присвіти ліхтариком, я її відчиню.