Таємниця «Вогняного Ока»
- Автор: Артур Роберт
- Серия: Альфред Хічкок і «Три Агенти» #7
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Таємниця «Вогняного Ока»». Краткое содержание книги:
Привіт! Охоче познайомлю вас, друзі, з трійцею моїх юних приятелів — Юпітером Джонсом, Бобом Ендрюсом та Пітом Креншоу, які називають себе «Три Агенти». Їхній девіз — «Розплутаємо будь-яку справу!»
Юпітер Джонс славиться надзвичайною спостережливістю та кмітливістю. Піт Креншоу — найдужчий у цій трійці. Боб Ендрюс має нахил до наукових досліджень, вони йому вдаються. Разом вони — чудовий гурт.
Мешкають приятелі в містечку Рокі-Біч, в Каліфорнії, неподалік славетного Голлівуду. Свій штаб вони влаштували у складі різного брухту, який належить тітоньці та дядькові Юпітера — Матильді й Титусу Джонсам.
От ми й познайомились. А тепер — пригода починається!
Від будинку від'їхав самоскид, повний будівельного сміття.
— Геть з дороги, — гаркнув його водій, — дайте проїхати, у нас платня погодинна!
Ганс від'їхав убік, звільнив дорогу для самоскида А уламки будинку, який танув перед очима, вже сипалися з ковша екскаватора в нову вантажівку.
— Віджени машину туди, — сказав Юпітер Гансу, — і стій там. Якщо тебе хтось про щось почне питати, посилай за відповідями до мене.
— Гаразд, Юпе, — згодився Ганс. Він від'їхав метрів на двісті й зупинився там, де його вантажівка нікому не заважала. А хлопці залишилися дивитись, як руйнують будинок. З протилежного краю майданчика до них підійшов низенький товстун у костюмі з краваткою, але на голові — будівельна каска.
— А ви, діти, що тут робите? — незадоволено запитав він. — Ми не потребуємо глядачів.
Боб і Піт не знали, що й сказати, але Юпітер мав готову відповідь.
— Розумієте, мій дядечко придбав меблі з цього будинку, — вказав він, — і послав нас глянути, чи не лишилося тут ще щось таке, що можна було б дешево купити.
— Немає в цьому будинку нічого, — рявкнув товстун у костюмі, — тільки голі стіни. Тож розвертайтесь і гайда звідси!
— Дозвольте хоч трішки подивитись, — попрохав Юпітер. — Наш приятель приїхав з Англії, — він показав на Гуса, — і ніколи не бачив, як в Америці зносять будинки, йому дуже цікаво.
— А я кажу — геть звідси! — заверещав товстун. — Теж мені цирк знайшли. Придавить когось, а мені відповідати!
— Тоді хоча б… — Юпітер крадькома зиркнув на годинника, стрілка показувала чверть на третю, — хоча б п'ятнадцять хвилин можна подивитись? Ми стоятимемо збоку, щоб нікому не заважати.
Але товстун, який виявився бригадиром робітників, не був налаштований на добрі стосунки.
— Ні, — повторив він, — ідіть додому!
Хлопці у відчаї дивились на тінь від шпиля гори на газоні. Вже через п'ятнадцять хвилин вона покаже те місце, де закопане «Вогняне Око».
— Добре, ми підемо звідси, — раптом згодився Юпітер, — сподіваюся, ви не заперечуватимете, якщо я сфотографую на пам'ять цей будинок? Мені досить хвилини.
На відповідь він не чекав, а попрошкував газоном до того місця, куди падала тінь від верхівки шпиля, фотоапарат налаштовував на ходу. Бригадир хотів заперечити, але передумав, вирішив не зв'язуватися з цим хлопцем. За метр від того місця, де кінчалась тінь, Юпітер зупинився, обернувся до будинку і сфотографував його. Потім він заховав фотоапарат, нахилився й зав'язав шнурок на черевику. Після цього він повернувся до друзів.
— Дуже вам дякую, — сказав бригадирові, — ми вже йдемо.
— І щоб я вас тут більше не бачив! — непривітно відповів бригадир. — Завтра ми все тут перекопаємо. Через три місяці на цьому місці буде шість нових будинків, а посеред них — басейн для плавання. Тоді можете прийти й купити будь-який з цих будинків, який сподобається. — І він глузливо зареготав.
Юпітер стрибнув до кузова, хлопці й собі за ним. Ганс завів мотор, і машина потихеньку рушила. Піт зітхнув.
— Це жорстоко, — сказав він, — нас прогнали, коли Гусовий спадок, можна сказати, був уже в кишені. А завтра вони переорють газон. Усьому кінець.
— Ще не зовсім, — крізь зуби кинув Юпітер, — як стемніє, ми повернемося сюди і спробуємо ще раз.
— У темряві? — здивувався Боб. — Та як же ми тоді знатимемо, де копати? Яка ж уночі тінь від гори?
— А ми попросимо гірського орла показати нам потрібне місце, — сказав Юпітер.
Після цієї загадкової заяви Юпітер замовк.
НЕПРОХАНІ ГОСТІ
Час повз до вечора, як натомлений равлик. Піт, Боб та Гус працювали на тітоньку Джонс, аби відшкодувати ті години, на які вони відірвали від роботи Ганса та Конрада. Вони фарбували металеві стільці для саду, щоб ті були, як нові, щоб їх можна було продати якомога дорожче.
Юпітер решту дня просидів у майстерні, щось майстрував, Що саме, він не казав, але хлопці здогадувалися, що той пристрій пригодиться уночі, коли шукатимуть «Вогняне Око».
Коли закінчили роботу, всі зостались на вечерю в Юпітера. Після вечері Ганс виїхав вантажівкою за браму, поставив машину на тихій вулиці в кількох кварталах від складу і лишився там.
— А тепер, — сказав Юпітер, — саме час замилити очі нашим переслідувачам. Я викликав «ролс-ройс» з Уортінгтоном, він буде тут, щойно стемніє. До цього треба все приготувати.
— Ти збираєшся востаннє використати «ролс-ройс» саме сьогодні? — здивувався Піт. — А вже завтра ходитимемо пішки?
— У нас є велосипеди, а при потребі візьмемо вантажівку, — зауважив Боб.