Таємниця «Вогняного Ока»
- Автор: Артур Роберт
- Серия: Альфред Хічкок і «Три Агенти» #7
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Таємниця «Вогняного Ока»». Краткое содержание книги:
Привіт! Охоче познайомлю вас, друзі, з трійцею моїх юних приятелів — Юпітером Джонсом, Бобом Ендрюсом та Пітом Креншоу, які називають себе «Три Агенти». Їхній девіз — «Розплутаємо будь-яку справу!»
Юпітер Джонс славиться надзвичайною спостережливістю та кмітливістю. Піт Креншоу — найдужчий у цій трійці. Боб Ендрюс має нахил до наукових досліджень, вони йому вдаються. Разом вони — чудовий гурт.
Мешкають приятелі в містечку Рокі-Біч, в Каліфорнії, неподалік славетного Голлівуду. Свій штаб вони влаштували у складі різного брухту, який належить тітоньці та дядькові Юпітера — Матильді й Титусу Джонсам.
От ми й познайомились. А тепер — пригода починається!
— Власне, куди ми їдемо? — запитав Боб, коли вантажівка, підстрибуючи на вибоях, виїхала за браму.
— Я теж би не відмовився дізнатися, — підтримав його Піт. — Юпе, що в тебе на думці? Чому ти не поділишся з нами своїми планами, ми ж бо одне пошукове агентство.
— Ми вирушаємо перевірити повідомлення, яке Гус одержав від Гораціо Августа, — оголосив Юпітер, він був дуже задоволений собою. — Ганс та Конрад їдуть з нами як охоронці. В їхній присутності ніхто не наважиться на нас напасти.
— Та годі, досить нам голови морочити, — розізлився Піт, — поясни до пуття, що ж діється.
— Ну гаразд. Боб підказав мені ключ до розгадки, повідомивши, що Часовий каньйон, в якому мешкав дідусь Гуса, раніше називався «Сонячний Час», — почав пояснювати Юпітер. — Та я сам мусив би здогадатись: я ж сидів там на кухні, прив'язаний до крісла, і бачив тінь від тонкого гірського шпиля. Гусе, твій дідусь розраховував, що ти знайдеш рішення, коли згадаєш про його захоплення способами визначення часу. Він думав, що ти або твій татко поєднають це з назвою каньйону та його листом і ви зрозумієте, що він мав на увазі, в той час як інші, ті, хто не знає про його хобі, нізащо не здогадаються.
— А я все одно ні про що не здогадався, — сказав Гус.
— А я, здається, зрозумів! — схвильовано вигукнув Боб. — Це сонячний годинник — тінь від величезного гномона вказує на місце на газоні перед будинком, де захований рубін. Саме там Гус має копати!
— Дуже добре, архіваріусе, — похвалив його Юпітер.
— Але ж газон досить великий, — втрутився Піт. — Як ми дізнаємося, де копати?
— Це місце назване в посланні, — сказав Юпітер. — Прочитаймо ще раз його. Гусе, дай, будь ласка, листа… Дякую.
Він розгорнув аркуш і почав читати:
— «Август — твоє ім'я, «август» — твоя слава, і в «августі» твоє щастя». Це все написане для того, щоб привернути Гусову увагу до слова «август», тобто назви місяця «серпень», хоча сторонньому це речення видасться безглуздям. Далі: «Нехай не зупинить тебе гора перепон, яка стоїть на твоєму шляху. Тінню твого народження позначені і початок і кінець». А ця фраза, здається, говорить про одне, а насправді означає геть інше. Дідусь сподівався, що Гус здогадається, що тут мовиться про гору, яка нависла над Часовим каньйоном, а «тінню твого народження» позначено місце, на яке падатиме тінь шпилястої гори в час твого народження, тобто шостого серпня о другій годині тридцять хвилин після обіду. Ти згоден, Гусе?
— Так, ти маєш рацію. Тепер я теж розумію: серпень — гора — тінь — час народження. Усе це просто відразу стало очевидним, коли знаємо, що йдеться про величезного сонячного годинника.
— А решта в посланні дуже просто, — продовжував Юпітер. — «Копай глибоко» — що ж тут розуміти. Все інше написане в посланні, аби збити з пантелику сторонніх. От тільки слова «час — це дуже суттєво» мають подвійний сенс. З одного боку, вони означають, що треба поспішати, щоб знайти рубін, а з другого — знову пов'язані з сонячним годинником — необхідно точно знати час.
— О другій годині тридцять хвилин. Маємо менше, ніж годину часу! — вигукнув Піт.
— Устигнемо, ми вже майже приїхали.
Піт пильно подивився на шлях. Там було порожньо, жодного автомобіля.
— Цього разу, здається, ніхто за нами не стежить, — сказав Піт.
— Я переконаний, що ми близькі до розгадки, — мовив Юпітер, — а з Гансом та Конрадом можемо почуватися у повній безпеці.
Вантажівка повернула на вузьку дорогу, що вела в Часовий каньйон. Пагорби наступали на неї з обох боків, але потім ніби розбігалися перед невеликою рівниною, на якій стояв будинок Гораціо Августа. Ганс зупинив вантажівку і запитав:
— Юпе, що нам робити? Бачиш, нас випередили.
Хлопці скочили на ноги і стурбовано подивилися вперед. На майданчику перед будинком уже стояло кілька великих самоскидів, бульдозерів та величезний дизельний екскаватор. Гігантські сталеві щелепи його ковша пожирали будинок Гораціо Августа. Даху та однієї стіни вже не було. Екскаватор змикав зуби, ковтнувши чергову порцію споруди, і переносив уламки до кузова самоскида. Бульдозер прасував грунт за будинком, він викорчовував дерева і розрівнював клумби.
— Будинок зносять! — заволав Піт. — Згадайте, Двігінс розповідав, що на його місці збираються побудувати кілька котеджів.
— І вони тут усе переорють, залишиться рівне місце, — застогнав Боб. — Може, вони вже знайшли «Вогняне Око»?
— Сумніваюся, — зіщулившись, зауважив Гус. — Погляньте, куди падає тінь від гори. Вони ще не наблизились до того місця.