Посмертні записки Браса Кубаса

Розділ CIX. Філософ

Я вже писав, що перечитував листа до і після сніданку, я писав, що поснідав, лишається сказати хіба те, що мій сніданок був одним із найскромніших у житті: яйце, скибочка хліба, чашка чаю. Моя увага зафіксувала навіть таку незначну деталь: серед стількох важливих речей, що стерлися у пам’яті, цей сніданок якось не випав з поля зору. Головною причиною могло бути саме моє горе, проте його не було, головною причиною були роздуми, якими зі мною поділився Кінкас Борба, котрий прийшов до мене саме того дня. Він мені сказав, що стриманість не є обов’язковою для того, щоб зрозуміти його Гуманітизм, а ще менше для того, щоб дотримуватися цієї доктрини. Він стверджував, що його філософська доктрина легко пристосовувалась до принад життя, навіть щодо їжі, видовищ та кохання. Він говорив, що, навпаки, стриманість могла вказувати на певну тенденцію до аскетизму, котрий є абсолютним виразом людської дурості.

— От подивись, Святий Іоанн, — продовжував він, — живився сараною в пустелі замість того, щоб спокійненько набивати собі пузце в місті й таким чином сприяти недоїданню фарисеїв.

Збав мене, Боже, від переказу тут оповіді Кінкаса Борби, яку я вислухав у той сумний для мене час, — історія його довга, заплутана, проте цікава. Та якщо я не беруся тут переповідати історію його життя, то також не вважаю за необхідне і описувати його зовнішність. З іншого боку, маю сказати, що вона значно відрізнялась від тієї, яку він мав, коли ми зустрілися на бульварі Публіку. Я замовкаю. Я тільки скажу таке: якщо основними в характеристиці людини мають бути не риси обличчя, а її одяг, то це вже був інший Кінкас Борба. Він мав вигляд вищого судового чиновника без мантії, або ж генерала без військової форми, або успішного комерціанта. Я помітив його вишуканий піджак, його білосніжну сорочку, начищені черевики. Той самий голос, що колись був хрипким, зараз набув первісної мелодійності. Що ж до жестів, то хоча він і не втратив колишньої жвавості, тепер він не зловживав надмірною жестикуляцією, дотримувався певних стандартів. Втім, я не хочу його детально описувати. Бо якщо почну, наприклад, із золотого ґудзика, що виблискував у нього на грудях, та з якості шкіри його черевиків, то це вже буде справжній опис, котрий я вилучаю задля стислості викладу. Достатньо сказати, що черевики у нього були лаковані. Також маєте знати, що він успадкував кілька мільйонів рейсів від свого старого дядька з Барбасени.

Моя душа — дозвольте мені таке порівняння з дитинства, моя душа в той момент нагадувала м’ячик. Оповідь Борби — це ніби ударити по тому м’ячику, щоб він летів угору, потому він ось-ось мав приземлитися; записка Віржилії відбивала того м’ячика в інший бік, і він знову крутився в повітрі, падав, випадок на бульварі Публіку надавав йому нового поштовху, такого ж сильного та дієвого. Я гадаю, що народився для того, щоб переживати складні ситуації. Оцей пінг-понг протилежних речей виводив мене з рівноваги. Мені хотілось запакувати і Кінкаса Борбу, і Лобу Невеса, і записку Віржилії в одну філософську доктрину і послати їх подалі, як подарунок Аристотелю. Однак розповідь нашого філософа була все ж таки повчальною, тому що його талант споглядання був захопливим, зокрема те, як він описував зародження та зростання пороку, внутрішню боротьбу, повільну капітуляцію і звичку до ганьби.