Омбре. Над темрявою і світлом

Чисто дурів! Як це зрозуміти: побуде трохи? Побуде трохи у Москві? Покурвиться, походить по московських ресторанах та театрах, а потім повернеться до нього? Наче вона не його законна дружина, наче він порожнє місце...

Щоразу поривався зателефонувати Наталиному батькові, але спинявся, бо у голосі тещі вчувалося якась недомовленість, пересторога.

Якось несподівано для себе відчув бажання малювати.

Старшина Матвєєв вже наступного дня приніс йому мольберт та фарби. Казав, що виміняв на дві м’ясні консерви та хлібину у якоїсь кам’янецької пані антирадянської зовнішності.

Дурний він, Матвєєв! Не розуміє нічого!

Тим часом в душі радів, що так склалося і Наталя у Москві. Тут, у Кам’янці та околицях, ген аж до Збруча, робилося страшне. Тиждень тому застрелили у власній квартирі дружину майора НКДБ Протасова. Щоночі доходили звістки про повстанські загони, що безчинствували у селах на Збручі. Люди, не розбираючись, усіх називали бандерівцями. У Чорнокозинцях вбили агентку Марію Іваніхіну, яка працювала у тамтешній сільській школі вчителькою російської мови. Власне, чому ж бандерівці безчинствували? Майор Протасов гарно постарався для успішної колективізації в області. Та от парадокс: такий приємний, блакитноокий прихильник поезії Пушкіна — з виду і не скажеш, що своє звання отримав за виконання вироку над ворогами народу. Більше трьох тисяч... Товаришка Марія Іваніхіна теж немало націоналістів на той світ — того... Марія мала дізнатися, хто з місцевих співпрацює з бандерівцями. Десь прокололася. Помстилися. Однак прийшла чітка директива подати все так, що, мовляв, знущалися над нею кляті бандерівські недобитки, але їй вдалося вирватися. Тікала вночі селом босоніж, у порваній сорочці, била по шибках — ніхто не відчинив. Так її, безневинну радянську вчительку, і застрелили бандерівські нелюди — на порозі, просто перед дверима, за якими намагалася знайти порятунок.

Цікаво, а хто ж мав відчиняти? Більша половина села ще восени повтікала на Гальонщину, рятуючись від голоду, багато вимерло, а ті, хто залишився, боялися вночі й носа на вулицю показати, не те що впускати когось стороннього до хати. Марія ж для них завжди була чужинка.

Зате ідеологічно свідомі мешканці села розповідали, що вночі, коли село гасило каганці та лягало спати, повстанці переходили Збруч убрід, приходили по харчі та новини. Чи приносили харчі з того боку, з Гальонщини, бо голод накрив села по Збручу, як смертоносний туман. Вигрібали мерців як гній. Його, Антона Люблінського, кидали на підсилення то сюди, то туди. І він, начальник контррозвідки авіаційного полку особливого призначення, вже не розумів, хто він насправді.

Ще один заліт стався ось нещодавно. Запахло смаленим. Таким смаленим, що аж товариш Берія відписався. З Кам’янця, просто з аеродрому, в Одесу на курорт вилетіло таке собі подружжя Літинських. Освітяни, свідомі радянські люди! Та вже за два тижні — як грім серед ясного неба: не Літинські то, а очільник націоналістичного угрупування Роман Шухевич разом зі своєю зв’язковою! Упізнали випадково, по фотографії на медичній справі. Та було вже пізно. Шухевич, накупавшись у Чорному морі та підлікувавши виразку, разом із супутницею благополучно зникли, при перевірці на зворотньому шляху пред’явивши ті ж документи на ім’я подружжя Літинських.