Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Що ж до Швайцарії, як такої, то важко переоцінити негативний вплив цієї невеличкої країни на новітню історію світу. Адже, це в її гостинному укритті, віддамо їй належне, — виросли паростки більшовизму, що потім так рясно забуяли на просторах імперїї; та повернулися до неї мільярдами награбованих грошей. Це ж у її надійних банках ховали й ховають награбоване міжнародні злочинці всього світу; є, що пригадати…
Літературні гонорари? — він деінде й сам про це пише, був доволі плідним графоманом, десь пригадує що за роки революції та громадянської війни написав аж п’ять томів, але… У ХХ ст. навіть нобелівські лавреати не жили на гонорари, мали незалежні джерела прибутку. Хіба, що ті, здатні конвейером гнати кіч та халтуру, творці так званих бестселерів. А доктринерсько–політична графоманія Троцкого, — кому ж у світі вона могла бути потрібна? — хто би виклав за неї гроші?
Отже, літературні заробітки — як можливе джерело існування, — повністю відпадають.
Найменш правдоподібним залишається, можливо, як тепер кажуть — спонсорство. Або, простіше кажучи утримування Л. Троцкого якоюсь політичною силою, чи орґанізацією, якій він міг бути корисний. Це могли бути спадкоємці того ж А.Ґєльфанда (Парвуса, 1869–1924), родину якого добре знав Троцкій.
Могли підтримувати, — чому ні? — з якихось ним одним відомих міркувань, — як Сталін, так Гітлер. Адже, й у автобіографіях не все пишуть до кінця.
Бо, як то не вони, троє перелічених, то прийдеться порушити принцип Окгема, увести третю, невідому нам гіпотетичну силу, а – яку? — чи не отих, бува всюдисущіх “жідо–масонов”? Але, ми ж тут займаємося не російськими байками, а історією. Але, все це — можливе спонсорство, — є вкрай мало правдоподібне.
Наведемо тут короткий документ, складений більшовицьким комісаром Л. Троцкім, щось як інструкція або напуття агітаторам більшовицьких банд, що спрямовувалися знову приєднувати Україну до “єдіной і нєділімой” імперії. Бо він, цей херсонський інтер–люмпенок, вважався там — у них, московських інтер–люмпенків, — мало не експертом із “малороссійського вопроса”. Всю підлість та лицемірство цього документу — хай кожен оцінює на свій розсуд. Скажімо, таке:
Про те, про що ми говоримо цілком явно в Росії, на Україні можна говорити пошепки, а ще ліпше про це не говорити взагалі. Уміння мовчати також належить до однієї з форм красномовства. Ви, товаріші, вирушаєте на Україну. Затямте, що немає аґітаторської праці труднішої, ніж на Україні. Утретє вже висилаємо туди сильні кадри і кожного разу зі щораз новою тактикою, зі щораз новими прийомами.
Це, з попереднього вступу; так би мовити — загальна частина. Що ж стосується конкретики, то маємо такі настанови:
Конкретно, у вашій праці треба звертати увагу на ось такі засади:
1. Не накидати (нав’язувати) українському селянству комуни до того часу, доки там наша влада ще не закріпилася.
2. Обережно запроваджувати їх у давніх маєтках під назвою артєлей або спілок.
3. Переконувати, що в Росії нема комун.
4. Для противаг Петлюрі та іншим говорити, що Росія також визнає самостійність України, але з радянською владою, а Петлюра продає Україну буржуазним державам.
5. Тільки ідіот без глузду, або провокатор буде всюди і за кожної нагоди говорити, що ми воюємо з Петлюрою. Покищо, як довго не розбито Денікіна, поширювати поглоски, що радянська влада є всюди з Петлюрою.
Якби трапилися випадки грабунків у Червоній Армїї, то звалювати вину на повстанців і петлюрівців, які проникли до нашої армії.
Пояснювати селянам, що хліб заберуть лише від куркулів, але не для Росії, а для найбідніших селян України, для робітників і для Червоної Армії, яка вигнала Денікіна з України.
Аґітатори мають подбати, щоб до Рад і Виконкомів потрапили більшість комуністів і тих, що їм співчувають, а на Всеукраїнський з’їзд Рад — такі делеґати, які не приєднаються до ворогів радянської влади, а з більшовиків оберуть уряд України.
Ні на хвилину не забувайте, що Україна мусить бути нашою. А нашою вона буде лише тоді, коли стане радянською, а Петлюра буде назавжди вибитий із пам’яті народу.