Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Вони обеззброїли та пов’язали зовнішню поліційну охорону та увірвавшись до двору почали палити по вікнах, зробивши десь дві сотні пострілів. Але, хутко попадавши на долівку, всі мешканці дому зуміли вижити. Після цього скандального провалу й було, очевидно, вирішено покластися повністю на “Джексона”.
Він, що доти не проявляв цікавості до троцькізму та певно не знався на ньому (не могли хоч трохи навчити!) - вирішує щось там написати, статтю, та попрохав виправити Троцкого. Той, поглянувши, вперше, як він сказав, — почав підозрювати “Джексона”: така там була базгранина, дослівно, ні до чого. Якісь заїжджені штампи. Чи не можна було підготувати щось вірогідне? — так, безумовно, але…
Отже, стійка суміш нахабства і безкарності; мало не в усьому. Втім — чому ж тут, власне, дивуватись? Не забудемо, що саме на цьому, на суміші нахабства і безкарності проіснували три Російських імперії, не кажучи вже про Московію…
Все сталося 20.08.1940, за других відвідин “Джексона” з тією ж статтею. Цього разу йому вдається щосили ударити Троцкого спереду альпіністським топориком, пробити черепа й пошкодити мозок, але… знову ж, цей професійник — кіллер не знає, що убити людину проваливши голову спереду — набагато важче, ніж із–заду. Бо в передній частині мозку зосереджені менш відповідальні функції, ніж у задній. Троцкій встигає в нестямі кинутися на нього та повалити, кличе охорону. Пораненого відправляють до лікарні, а охоронці довго, професійно та з великим задоволенням б’ють Меркадера, поріддя комуністичноі повії. Він верещить від болю на всю околицю, але їм це тільки додає ражу; нарешті, коли він втрачає свідомість, його передають поліції.
Смерть Троцкого, колишнього «вождя русской рєволюціі», наступила другого дня, а Рамон Меркадер відправився до в’язниці. Його долею біографи Троцкого не надто турбуються, та прийдеться в подальшому покладатися на власну пам’ять.
В Совєцькому Союзі вся історія з убивством Троцкого була засекречена аж до часів «пєрєстройкі і гласності», або навіть довше, про що переконливо свідчить дата видання (1991) перекладів “Моей жизни” Троцкого та третього тому трилогїї І. Дойчера (т. 1 — “Озброєний пророк”, т. 2 — “Обеззброєний пророк” та т. 3 — “Вигнаний пророк”). Але, дещо проникло й набагато раніше. Так, здається, й не першим, а описав ці події відомий Хорге Семпрун, у книжці під назвою “Друга смерть Рамона Меркадера”, вже по тому, як той відсидів десь 20 років у мексиканській в’язниці та якось вибрався на волю.
Цю книжку привіз тоді до Москви хтось із еспанських комуністів, можливо — це був Саенс, який у ті роки здійснював зв’язок між централею в Мехіко та еспанськими комуністами в СССР, доволі численними. З неї все й розійшлося, ще за часів Хрущова.
Меркадеру випала амністія, здається, 1958, коли президента А. Руїца Кортінеса змінив А. Лопес Матеос. Про це було оголошено, та троцкісти вже чергували біля в’язниці, щоб убити Меркадера. Він чи знав, чи здогадувався про це, але умовив адміністрацію відпустити його пізніше, коли він сам скаже. Так сталося та під тюрмою на нього уже очікувало авто чехословацької амбасади; тоді його й бачили останнього разу. Потім він жив десь під Москвою, а помер на Кубі. Він мав, за свій “подвіг”, звання “Гєроя Совєтского Союза”, отже, — пишайтеся, інші «гєрої»…
На останнє ми полишили деяке питання, на яке навряд чи отримаємо відповідь. На нього, не те — не відповідає, його навіть не ставить і докладніший з біографів Л. Троцкого, — педантичний Ісаак Дойчер. Це — питання грошей. Адже, ще перед висилкою до Алма Ати колишній нарком Л. Троцкій був позбавлений усіх посад, а значить і прибутків.