Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося

Купити м’якший туалетний папір? Не знаю. Чи й справді я достойна тришарового? А як почну такий купувати, чи це не заведе мене в лабіринт надмірних видатків, щоб згодом зруйнувати фінансово? Мені було двадцять п’ять, я закінчила університет і працювала на «дорослій» роботі, але потреба приймати рішення про щоденні покупки мене паралізувала. А як щодо пари штанів? У моєму гардеробі їх було всього три: стрейчевих джинсів, що вже протерлися між ногами. Тому на роботі я рухалася стратегічно, щоб не світити дірками. Чи можна мені вже купувати нові джинси? Чи почекати, поки вони перетворяться на ганчірку і клаптями відпадуть від мене? А як щодо візиту до «жіночої» лікарки? Так, я вже сплачувала страхові внески, але чи страховки вистачить? Чи мені справді треба піти на додаткове платне обстеження? Може, не обов’язково? Одночасно я вірила, що не достойна базових речей і що базові речі не такі вже й важливі.

Зрозумій мене правильно: я не була скупердяйкою. Часом я завалювалася разом із подругами в різноманітні туалети у районі Мітпакінґ вдихнути дорогезного страшнючого кокаїну з мініатюрних пластикових торбинок. Я часом насолоджувалася недешевими бранчами з алкоголем. Ті всі гроші йшли на те, щоб продемонструвати іншим мою цінність, а не на те, що справді було мені важливе. І коли я дозволяла собі цю марнотратну екстравагантну поведінку, типову для двадцятип’ятирічних мешканців Нью-Йорка, далі йшла паніка від близької загрози рішення, що могло зруйнувати все моє фінансове майбутнє. Ці похмільні бранчі не лише заганяли мене в хворобливу дрімоту о четвертій годині дня, а й скеровували на пряму дорогу до банкрутства, казала я собі.

Або ж, бувало, стояла посеред квіткового відділу магазину Trader Joe’s, ведучи внутрішні дебати про те, чи заслуговую я на лілії за сім доларів. Лілії — мої улюблені квіти (після півоній, звісно). Обожнюю, як вони розкриваються із найчудовішим ароматом. Лілії надають будь-якому простору вібрацій елегантності та спокою. Я бачила лілії, закохувалася в них, ставила в кошик, обходила з ними весь магазин, вирішувала, що вони занадто красиві для мене, ставила квіти назад у відро з водою, продовжувала обирати дивні індійські напівконсерванти на вечерю, а потім поверталася до квіткового відділу і нарешті люто, перелякано хапала квіти і бігла до каси. Потім я цілу вічність стояла в черзі, обмірковуючи своє рішення, просила людину переді мною притримати місце, а сама діставала з кошика квіти і бігла, щоб кинути їх на найближчій полиці між капустою й чіпсами з лаваша.