Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося

ЧИ БУВАЄ В ТЕБЕ ТАКЕ, ЩО ТИ ЗАСТРЯГАЄШ? Коли аж так заглиблена у власні проблеми та переживання, що вони цілком полонять твої думки? Чи буває так, що ти залипаєш у такому місці, звідки не видно нічого доброго в житті, бо голова зайнята лише тим, що ти досі не встигла, усіма внутрішніми проблемами, які слід «залагодити», тим, що якби ти була відповідальніша, то відписала би своїй тітці минулого тижня замість того, щоб лишити повідомлення гнити десь у поштовій скриньці, а зараз уже минуло забагато часу і вже незручно відписувати так запізніло, може, найкраще рішення вдати, що ти так і не отримала листа? Навряд чи тітка перестане за це з тобою спілкуватися до кінця життя. Ні? Ніхто ж не викидає людей, яких любить, зі свого життя через те, що їм потрібно багато часу, щоб відповісти на листа? Не лише на мене час від часу звалюється тагяр життєвих дрібниць, еге ж?

Раніше, коли я так почувалася, то не знала, що вдіяти. Я випробувала всі мої інструменти, щоб подбати про себе і власні хвилювання, сподіваючись, що вони розчинять мою тривогу, як пожежний шланг купу цукру-рафінаду. Іноді це зараджувало, та коли справді почувалася вичерпаною, то потребувала чогось сильнішого, чогось підбадьорливішого, чогось, що фізично могло би мене підняти з моєї власної баюри. Я запитала поради у друзів. Прочитала мемуари дорослих людей, якими захоплювалася (Стів Мартін, Шерил Страйд, Мая Енджелоу), щоб з’ясувати, як вони поводилися, коли відчували, що життя висмоктує з них енергію. Я дійшла висновку, що в кожному з нас є творча «криниця», яка має бути увесь час наповнена. Читала про так звану «криницю» в сентиментальних книжках із самодопомоги; читала про неї в Ернеста Гемінґвея у «Святі, яке завжди з тобою». Для справедливості — це не є посібник із самодопомоги, аж ніяк. Старий Гем міркує про те, що він «завжди [мусив] перестати [писати], коли щось іще залишалося глибоко в криниці, і дати їй наповнитися вночі з джерел, які її живлять». Криниця — це щось глибоке всередині нас, таке, що насичує, але також і саме має живитися. Це місце початку нашої творчості та щастя. Гемінґвей використовував читання і висиджування у паризьких cafés, щоб «підгодовувати» своє натхнення, заливаючи всередину віскі та видаючи з себе романи. Я знала, що в мене є криниця, яку треба наповнити, але що це таке? І як наповнити криницю всередині тебе, якої й не видно?