Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося
- Автор: Шустер Тара
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-617-7544-28-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося». Краткое содержание книги:
Якщо я не матиму по понеділках вільних вечорів, то почну вбивати
МИ ТАК БАГАТО ОБГОВОРЮВАЛИ турботу про себе, аж можна засумніватися в тому, що я маю повноцінну роботу в корпорації. П’ять днів на тиждень я працюю в офісі «на дядю». Я не є сама собі босом, я не маю фінансової незалежності, і я точно не обираю сама робочих годин. Мені не доступна розкіш цілими днями просиджувати вдома, споглядати полум’я ароматичної свічки з виноградним запахом, прослуховувати заспокійливу фортепіанну музику, яку вважаю прекрасним способом дбати про себе. Хіба що суботніми ранками. Зазвичай після чергового запису в щоденнику і спортзалу я поспішаю на роботу, волосся досихає на ходу, зв’язане в ґульку на потилиці, бо я ніколи не встигаю його посушити, а потім продираюся крізь вервечку зустрічей робочого дня. Трохи перед 16:00 дивуюся, як швидко минув день і як мало вдалося зробити. Наступні кілька годин я працюю, як маніячка, щоб усе наздогнати, а потім добираюся крізь затори додому і падаю з ніг просто в ліжко. Голлівуд точнісінько такий гламурний, яким і видається, крихітко.
Моя проблема в тому, що забагато планую. Мені видається, що маю витиснути максимум зі щонайменшої нагоди на роботі: чому б не погоджуватися на кожне комедійне шоу, в яке мене запрошують? Чому б не використати кожен сніданок, обід і вечерю на зустрічі з акторами, письменниками та режисерами? МЕНІ ТАК ПОЩАСТИЛО ЗАРАЗ, що мене кудись запросили. А що як завтра мене звільнять? Хіба мені не буде прикро, що не скористалась якоюсь нагодою??? Щодо приватних зобов’язань, то я почуваю потребу якнайчастіше бачитися з родинами друзів. Хай там як, а саме підтримка і пріоритетність дружніх зв’язків є для мене джерелом самооцінки! А що як вони переїдуть або я переїду, чи хтось захворіє? З такою кількістю зобов’язань я проживаю свої дні з виглядом «я дуже заклопотана, не маю часу на балачки, не посміхаймося одне одному». Потім почуваю провину, що не викреслила усе з мого переліку завдань наприкінці дня. Дуже часто я не ціную те, що встигла зробити за день, і докоряю собі тим, чого не зробила.
Проблема способу життя з фокусом на недостачі полягає в тому, що коли я кажу «так» іншим, коли я кажу «так» спільним планам, я ненароком кажу «ні» самій собі. Коли я кажу «так» і резервую кожен вечір тижня на зустрічі з цікавими, неймовірними людьми, тоді я одночасно кажу «ні» часові для іще однієї знайомої крутої особи: для себе. І такий завантажений тиждень спустошує мене. Я така виснажена, що заледве перебуваю тут і зараз. Ти можеш вечеряти зі мною, ми можемо ділити пасту карбонару на двох і розмовляти про твій останній розрив стосунків, але мій розум буде далеко звідси, у фантазіях про те, як було б добре просто сидіти в ліжку, на самоті, у темно-синій піжамі в білі горохи, з корейською маскою на обличчі, читаючи книжку при світлі свічки. (Вау, воно так класно звучить, аж я готова негайно за це взятися).
Як ліки від надмірного — по самі вінця — розплановування власного життя оголосити собі понеділок вихідним днем. Щопонеділкового вечора в моєму календарі зазначено: «ЗАЙНЯТА СОБОЮ». Ці вечори — час, коли я насолоджуюся товариством себе самої. Цими вечорами я можу відкривати нові зацікавлення й захоплення, скажімо, а що ж відбувається у «Справжніх домогосподарках із Беверлі Гіллз»? А можу й зовсім НІЧОГО не робити в понеділок увечері, бо це МІЙ вечір. Немає переліку справ. Немає завдань. Єдиний клопіт — насолоджуватися цим вечором. А що як з’являється нагальна справа чи в моє місто приїжджає подруга, тож я не можу мати вільний понеділковий вечір? У такому разі резервую для себе вечір вівторка або середи, або іншого дня тижня, коли виходить. Головне — точно залишити один вечір на тиждень тільки для мене самої.
Байдуже, що ми робимо, — працюємо чи маємо ділові зустрічі, опікуємося дітьми чи літніми батьками, думаю, ми всі страждаємо від соціального тиску бути постійно заклопотаними. У наш час ми носимо «заклопотаність» як орден пошани; що більше ти завантажений, то важливішим почуваєшся. Утім «завантажений» не означає «важливий». «Завантажений» просто означає те, що означає. А часто також те, що тебе щось відволікає. А не те, що тебе цінують, що ти веселий, розумний, достойний, коханий, оцінений, радісний чи щасливий. «Завантажений» може також означати, що ти не зважаєш на теперішній момент, а борсаєшся в тумані всього, з чим «маєш» упоратися. Нічого особливо. Кожен із нас чимось «заклопотаний». То навіщо чіпляти на себе наліпку чогось пересічного? Ти краща за це.