Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі
- Автор: неизвестен Автор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2737-4
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі». Краткое содержание книги:
Одного разу в неділю задзвонили дзвони. Його жінка Настя внесла недільний одяг собі й Максимові й каже до чоловіка:
— Максиме, переодягайся, підемо в церкву — час і тобі помолитися Богу.
Задивився Максим на Настю й здивовано каже їй:
— Настуню, моя дорога! Я тебе люблю, а ти мене в церкву ведеш. Хіба відрікаєшся від мене? Я був з тобою в церкві, коли женився, а зараз ти вже хочеш мене розженити?
Настя до нього усміхається:
— Ні, дорогенький! Ми підемо святому Богу помолитися, щоб дав здоров'я і тобі, і мені, і дітям нашим, і воликам.
Максим довго думав, а нарешті погодився з словами Насті. Пішли вони до церкви. Настя стала на своє місце, а Максим став коло людей, бо він не мав свого місця. Адже він всього другий раз в житті прийшов до церкви.
Стояв Максим, весь час дивився на попа, прислухався до його дивного моління. Коли піп узяв кадило і почав кадити, Максим задивився на той димок. І пригадав Максим, як він сам не раз викурював бджоли з дуплястого дерева і смакував мед.
А як побачив, що люди хрестяться, він і сам почав обома руками обмахуватися, щоб, бува, дим з кадила не зайшов у вічі. А коли піп почав наближатися до Максима з кадилом, він подався до дверей, дуже відмахуючись від диму.
Якось-таки вистояв Максим службу Божу. Під кінець богослужіння піп почав казання про Божеє Слово. Слухаючи попа, Максим задумався. Та й як не задуматися, коли піп з сльозами на очах просив християн, щоб дарували на святу церкву, на Матір Божу, на Христа й дарували так, щоб права рука давала, а ліва про це не знала? За це, говорив піп, Господь Бог віддасть сторицею.
Коли повернувся Максим з церкви додому, почав думати, як би щось велике дати на святу матір-церкву, щоб дістати від Бога сторицею. О, тоді він став би справжнім господарем! Та в Максима, крім воликів, нічого не було. Ці волики він заробив — за чесну працю дістав.
Довго думав Максим про дар церкві, а до чого нарешті додумався, те й зробив.
Одного вечора взяв Максим вола, прив'язав на роги довгого й міцного мотуза, привів вола до церкви і думає, як би його пожертвувати на святу матір-церкву. Поставив драбину, виліз на верх церкви, держить за мотуз і кличе до себе вола. Бідна тварина не знала, як вилізти на церкву. Тоді Максим задумав посіяти на церкві жито. Воно зазеленіє, віл по драбині вилізе пастися, отоді Максим його й прив'яже.
Як Максим задумав, так і вчинив.
Коли жито на церкві зазеленіло, Максим привів вола, виманив його на святу церкву, тут прив'язав і щасливий пішов додому. Дома спокійно ліг спати, бо твердо надіявся, що Бог прийняв його дарунок і поверне сторицею.
Що сталося далі?
Ранком Максим ще спав, коли Настя не знайшла в хліві одного вола. Стривожена, забігла до хати:
— Максиме, Максиме, вставай! У нас хтось вола вкрав!
Максим спокійно з постелі:
— Насте, не хвилюйся! Я його святій матері-церкві подарував, а нам Господь Бог поверне сторицею. Тоді в нас не один віл, а сто один буде. Заспокойся, я висплюся, а тоді підемо за воликами, — і ліг Максим спати далі.
Вже перед обідом встає Максим в доброму настрої. Тепер вже він виспався, бо відколи казання чув у церкві, ні вдень ні вночі не мав спокою на серці — дуже був зайнятий Божою сторицею.
Коли сів снідати, розповів Насті про те, що на серці йому легше, й каже:
— Настуню! Нам треба такий хлів збудувати, щоб до нього сто волів вмістилося.
Настя задумалася й каже:
— Для чого нам хлів будувати, коли у нас, крім одного вола, нічого немає?
А Максим спокійно:
— Ні, моя дорога Насте! Ми зараз загородимо кошару для волів і підемо за сторицею, приженемо від Господа Бога його борг — сто волів. А то коли запізнимося, може Господь Бог і не дати нам тої сториці.
Дуже зраділа Настя, що стануть багачами, й розпочали вони городити кошару для волів. Як довго городили, не скажу, але як тільки закінчили, пішли за сторицею до Господа Бога, до святої матері-церкви.
— Знаєш що, Максиме? Я тобі радила б взяти від Господа Бога половину корів, а то ми за своє життя ніколи не пили молока від власної корови.
Максим згодився.
Радіє Настя, що буде своїх корів досить. Далі питає Максима:
— Кому ти, Максимцю, вола віддав?
Максим каже:
— Я, Настуню, все зробив по святому казанню пана превелебного. Хіба ти не запам'ятала, як він казав, що треба давати на святу матір-церкву і тоді Господь Бог віддасть сторицею? То я так і зробив. Ходи, я тобі все покажу.