Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі
- Автор: неизвестен Автор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2737-4
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі». Краткое содержание книги:
— Та я ховаюся! — відповів Данило-бурмило.
— А від кого?
— Знаєш, що не від вас, людей, а від холодної зими, котра скоро, мабуть, прийде. Її тільки я й боюся.
— Що тобі зима! Ти сильніший зими!
— О, якби я міг вхопити її у свої лапи, я б її роздавив та й не голодував би більше.
— Ну, просто дивно, що і ведмеді постять. Лиш пости, Данило-бурмило, за свої гріхи, їх у тебе немало. Багато ти овець поїв!
— А ти не ріжеш овець? І тобі не гріх? Ви, люди, лиш нас видите! Я кормлюсь лиш малиною і розриваю лиш малих тварин, котрі вам шкоду роблять. Ну коли я голодую, я мушу взятися і до овець. Правда, цим роблю вам шкоду. Ну повинен я з голоду загинути? А під зиму мені то й біда. Ви звезете додому урожай, купите теплий одяг, навезете дров. Над вами зима може свистати. Ну у мене нічого немає на зиму, хоч шерсть і виросла, а вона мене від холоду не обстереже. Тому я і шукаю собі теплої берлоги.
— Берлогу ти знайдеш, а чим кормитися будеш? Чим прикриєшся?
— Ми, ведмеді, не люди. Нам зимою їсти не потрібно. Ми тоді спимо. От я тучний. Взимку наше тіло живиться своїм жиром. Коли б я не був тучний, не пробудився б я весною. А так, хоч із кожею та костями, однак пробуджусь. Було б тільки теплее житло!
— Ходи до мене. Я тобі і їсти буду давати, і в теплому спати будеш; лиш влітку будеш стерегти у мене бджіл.
Погодився Данило-бурмило, сів на підводу, та й привіз його хазяїн до себе. Хазяйка дала йому поїсти масного борщику, а потім хазяїн повів його в хлів. У хліву було темно, як у барлозі темної осінньої ночі. Тут Данило-бурмило та й почав думати, який він щасливий, що влаштувався в хазяїна; нічого не буде робити, а влітку, що там постереже бджіл, часом і меду лизне — і все піде гаразд.
Але довго ведмедю жити не прийшлось у хазяїна. Коли хазяйка принесла йому їсти, за нею прискочила собака та мало не заїла його. В другому хліві були корови. Вони все фурчали на нього та сердились, що йому аж страшнувато стало. Всі його тут ненавидять; ще на шиї товстий ланцюг, не можна і погуляти, як бувало колись у лісі. От і вирішив він просити хазяїна, щоб той пустив його в ліс, — лиш на одну годинку. Хазяїн послухав ведмедя та й пустив його з хліва в двір. Ведмідь потягся, вийшовши з теплого хліва на холод, знов зіщулився та й каже хазяїнові:
— Дякую, добрий чоловіче, що ти мене прокормив, але далі я тут жити не можу.
Не встиг хазяїн і опам'ятатись, як ведмідь уже далеко побіг попід ліс, а далі звернув із дороги в ліс. У лісі він сів відпочити та й сам до себе каже:
— Краще голодна воля, як сита неволя!
Калиточка
Був собі чоловік та жінка, і була у них пара волів, а у їх сусіди — віз. Ото як прийде неділя або свято, то хто-небудь бере волів і воза та й їде чи до церкви, чи у гості, а на другу неділю — другий, та так і поділялись. От жінка того чоловіка, чиї воли, раз йому і каже:
— Поведи воли та продай, справимо собі коня та повозку, будемо самі до церкви та до родичів їздити. Та ще, бач, сусіда свого воза не годує, а нам волів треба годувати.
Чоловік налигав воли і повів. Веде дорогою, аж ось доганяє його чоловік конем.
— Здоров!
— Здоров!
— А куди це воли ведеш?
— Продавать.
— Поміняй мені за коня.
— Давай.
Виміняв коня, сів верхи та й іде. Від'їхав недалеко і зустрічає чоловіка, що жене корову:
— Здоров!
— Здоров!
— А куди це ти ідеш?
— Коня продавать.
— Поміняй мені на корову.
— Давай!
Поміняв і веде дорогою, аж на полі пасуться свині та вівці. Зговорився він, виміняв корову на свиню, а потім на вівцю і поспішає додому. Овечка гарна, аж де не візьмись розлилась велика ріка, а на ній видимо-невидимо гусей. Підійшов він ближче, розбалакався з людьми, виміняв вівцю на гуску, та й пішов понад річкою, і зайшов у село. Аж стрічає жінку, а та:
— Здоров!
— Здорова!
— А поміняй мені на півня гуску!
— Давай!
Помінялись. Іде далі, аж ось доганяє його чоловік:
— На продаж?
— Еге!
— А поміняй мені на калиточку.
— Давай!
Виміняв за півня калиточку й поспішає додому. Аж тут тобі річка розлилась. На березі стоїть перевіз, плату беруть, а в нього ж ні копієчки.
— А перевезете мене? Дам калиточку.
— Сідай!
Переїхав на другий берег.
А там та стояла валка чумаків. Як розпитали ж вони його, за що він виміняв калиточку, сміються з нього.
— Що тобі, — кажуть, — жінка за це зробить?
— Аж нічого! Скаже, слава Богу, що хоч сам живий вернувся.
Та й побились об заклад. Коли скаже жінка так, то чумаки оддадуть йому дванадцять маж хури із батіжками. Зараз одібрали одного з себе і послали його до баби. От той приходить.