Служивий мечник
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Служивий мечник». Краткое содержание книги:
Цей переклад продовжує зухвалий експеримент, розпочатий «Заплотним лицарем»: повість сильно адаптовано у мовному та побутовому відношенні до наших східноєвропейських теренів. Багато імен, географічних назв, титулів, елементів державності та побуту набули цілком українського звучання, подекуди — колориту прилеглих країн, а всілякі «сери» та «лорди» геть зникли з тексту.
Повість друкувалася у складі антологій, тому обкладинка взята з коміксу, створеного за нею ж.
Стежте за перекладом «Пісні льоду та вогню», дивіться останні версії текстів на сторінці перекладача: http://stormlander.kroogi.com/user/gallery.
Почет Вдовиці складався ще з півтузня лицарів разом зі зброєносцями та валки кінних арбалетників, які, забачивши Дунка на іншому березі Клітчастої, роз’їхалися віялом на обидва боки дороги. Загалом Вдовиця привела тридцять і трьох озброєних вояків, не рахуючи септона, маестра та неї самої. Один з лицарів особливо впав Дункові в око: лисий, кремезний, мов барило, чоловік зі злим лицем та потворним зобом на шиї.
Червоняста Вдовиця підвела кобилу кроком до самого зрізу води.
— Пане Явтуше, пане Дункане, — покликала вона через потік, — вночі ми бачили вашу пожежу.
— Бачили?! — вигукнув пан Явтух. — Ще б пак! Ви самі її запалили.
— Це підле й негідне звинувачення.
— За підлий і негідний вчинок.
— Минулої ночі я спала у своєму ліжку, оточена жіноцтвом та покоївками. Прокинулася від того, що з мурів закричали. Як і майже всі у замку. Старі видиралися крутими замковими сходами, аби подивитися, що трапилося, а немовлята коло мамчиних грудей бачили червоне сяйво і плакали з жаху. Це все, що я знаю про вашу пожежу, пане лицарю.
— Це ваша пожежа, добродійко, — наполягав пан Явтух. — Мій ліс знищено. Його більше немає, чуєте?
Септон Сефтон прочистив горло.
— Пане Явтуше, — прогув він басовито, — у королівській пущі також буяють пожежі, та й дощову пущу вони не минули. Усі наші ліси з-за цієї посухи спалахують від однієї іскри.
Пані Роганна підняла руку та вказала за себе.
— Погляньте на мої лани, Осгрею. Вони геть посохли. Я була б останньою дурепою, якби забажала вчинити пожежу. Варто було вітрові дмухнути не туди, і вогонь перекинувся б через потік. Тоді половина моїх нив вигоріла б дощенту.
— Вигоріла б?! — заволав пан Явтух. — Але насправді вигорів мій ліс, і це ви його підпалили! Може, ви наклали на вітер чари, хто вас знає. Згубили ж ви чоловіків та братів якимсь темним ворожбитством!
Обличчя пані Роганни застигло, мов камінь. Дунк бачив цей вираз у Холоднокопі перед самим ляпасом.
— Маячня, — відповіла вона старому. — Більше я не витрачатиму на вас зайвих слів. Видайте мені Беніса на прізвисько Бурощит, або ми візьмемо його силоміць.
— Цього ви не зробите, — грізно загримів голос пана Явтуха. — Цього ви не зробите ніколи.
Його вуса смикнулися.
— Не смійте заходити далі. Цей берег струмка належить мені, а вам тут не місце. Я відмовляю вам у гостині свого дому. Ви не матимете ані хліба-солі, ані навіть тіні й води. Ви прийшли сюди як нападники. Я забороняю вам ступати ногою на землю Осгреїв.
Пані Роганна перетягла косу через плече наперед.
— Пане Лукасе, — тільки й промовила вона. Довговерх майнув рукою. Арбалетники спішилися, натягли тятиви важелями, утримуючи свою зброю стременами, і витягли по важкій стрілі з сагайдаків.
— Отже, пане, — покликала її вельможність, коли кожен лук був натягнутий, піднятий та готовий до стрільби, — нагадайте, що ви там мені забороняєте?
Дункові обридло це слухати.
— Якщо ви перетнете струмок без дозволу господаря, то порушите королівський мир.
Септон Сефтон спонукав свого коня зробити крок уперед.
— Король не знатиме і не зважатиме, — вигукнув він. — Ми усі — діти Вишньої Матері, пане лицарю. Заради неї кажу вам — станьте осторонь.
Дунк скривився.
— Я не надто багато знаю про богів, септоне… та хіба ми не є ще й дітьми Вишнього Воїна?
Він потер потилицю долонею.
— Якщо ви спробуєте перетнути струмок, я вас зупиню.
Пан Лукас на прізвисько Довговерх зареготав.
— Заплотний лицар прагне стати колючішим за запліт, пані, — мовив він до Червонястої Вдовиці. — Скажіть слово, і в ньому стирчатиме з десяток стріл. Звідсіля вони прошиють його обладунок, наче фартух.
— Ні. Поки що ні, пане мій. — Пані Роганна окинула Дунка поглядом з-за струмка. — Вас тут двоє чоловіків та хлопчик. В нас тридцять і три озброєні вояки. Як саме ви хочете зупинити нас?
— Гаразд, — відповів Дунк, — я вам скажу. Але тільки вам.
— Воля ваша. — Вона стиснула п’ятами коня і в’їхала у струмок. Коли вода піднялася до кінського живота, Вдовиця зупинилася, аби зачекати. — Ось вона я. Прошу, пане. Обіцяю не зашивати вас у мішка.
Перш ніж Дунк встиг відповісти, пан Явтух схопив його за лікоть.
— Їдьте, — мовив старий лицар, — і пам’ятайте про Малого Лева.