Служивий мечник
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Служивий мечник». Краткое содержание книги:
Цей переклад продовжує зухвалий експеримент, розпочатий «Заплотним лицарем»: повість сильно адаптовано у мовному та побутовому відношенні до наших східноєвропейських теренів. Багато імен, географічних назв, титулів, елементів державності та побуту набули цілком українського звучання, подекуди — колориту прилеглих країн, а всілякі «сери» та «лорди» геть зникли з тексту.
Повість друкувалася у складі антологій, тому обкладинка взята з коміксу, створеного за нею ж.
Стежте за перекладом «Пісні льоду та вогню», дивіться останні версії текстів на сторінці перекладача: http://stormlander.kroogi.com/user/gallery.
Тим часом на тому березі сідав у сідло пан Лукас. Його кінь — брунатний, чистопородний бойовий огир, швидкий та міцний — був менший від Грома, зате узброєний набагато важче: у налобник, нагрудник та кольчужний чабрак. Сам Довговерх мав на собі полив’яну латну броню та сріблясту кольчугу. Оніксово-чорний павук зловісно витріщався згори його шолома, але на щиті лицар ніс власного герба: ліву перев’язь чорно-білими клітинами на світло-сірому полі. Дунк побачив, як пан Лукас віддає щита зброєносцеві. «То він не братиме його в бій», здивувався Дунк, але все зрозумів, коли інший зброєносець подав Лукасові галябарду. Довге зміцнене держално, важка смертоносна сокира, довгий гострий шпичак замість обуху. Але це обіручна зброя. У захисті Довговерхові доведеться покладатися на свій обладунок. «А я маю подбати, аби він пошкодував про свій вибір.»
Власного щита він тримав на лівій руці. Того самого, якого Тансела розписала гербом з в’язом та падаючою зіркою. В голові крутився дитячий віршик: «залізо та дуб, мене бороніть, інакше у пеклі маю гибіть.» Дунк витяг з піхов меча-півторака. Рука із задоволенням відчула його вагу.
Він стиснув Грома п’ятами та кроком спрямував великого бойового коня у воду. На тому березі пан Лукас зробив те саме. Дунк змістився направо, аби підставити Довговерхові лівий бік, захищений щитом. Цього пан Лукас не збирався йому дарувати. Він швидко повернув коня, й вороги зійшлися у вихорі сірої криці та зелених бризок. Пан Лукас відразу ж завдав удару галябардою. Дункові довелося скрутитися у сідлі, аби впіймати удар на щита. Сила удару прострелила плече і змусила стиснути зуби. У відповідь Дунк змахнув мечем і втрапив пласким ударом просто під зведену догори руку. Клинок скреготнув по панцері. Бій тривав далі.
Довговерх дав коневі остроги, пустив його по колу, намагаючись підібратися до незахищеного Дункового боку, але Грім також крутнувся, аби зустріти ворога, і вишкірив на іншого коня зуби. Пан Лукас один за іншим сипав страшними ударами, підводячись на стременах, аби вкласти у рух сокири усю вагу та силу. Дунк вправно підставляв щита і вчасно відводив кожен удар. Зіщулившись під захистом дубової дошки, він у відповідь рубав по руках, плечах та боках Верхополя, але обладунок останнього тримався міцно. Вони все крутилися і крутилися, розбризкуючи воду власними ногами. Довговерх нападав, а Дунк захищався, видивляючись в супротивника якоїсь слабкості.
І нарешті дочекався. Кожного разу, коли пан Лукас здіймав галябарду для удару, під пахвою в нього відкривалася щілина. Там була кольчужна сітка на вареній шкірі, а під нею набитий каптан, але без суцільної сталевої бляхи. Дунк тримав щита високо, вичікуючи мить для зустрічного нападу. Скоро, вже скоро. Сокира впала вниз, звільнилася, піднялася вгору. Час! Він вгатив Грома острогами, ринув ближче до ворога і тицьнув вістрям меча у щілину.
Але та зникла так само швидко, як з’явилася. Вістря шкрябнуло по налокотнику, Дунк надто далеко витягся уперед і трохи не випав з сідла. Сокира впала зі страшною силою, зірвала сталеву облямівку зі щита, задзвеніла на шоломі та ковзнула по Громовій шиї.
Огир заїржав та став дибки на задні ноги, вирячивши побілілі від болю очі. Повітря наповнилося різким мідним запахом крові. Якраз коли Довговерх кинувся уперед, Грім навіжено замахав передніми копитами у повітрі. Одне копито втрапило панові Лукасу в обличчя, інше у плече. А тоді великий Дунків кінь всією вагою впав на Лукасового.
Все сталося за один удар серця. Двоє коней звалилися й переплуталися, хвицяючись та кусаючи один одного, скаламучуючи воду та річковий намул. Дунк намагався вистрибнути з сідла, але заплутався ногою у стрім’ї та впав долілиць у потік, встигнувши відчайдушно втягнути повітря, перш ніж вода ринула до шолома крізь зорову щілину. Нога все ще лишалася у стрім’ї; судомлячись, Грім так смикнув його за неї, що трохи не відірвав. Але раптом Дунк відчув себе вільним, перевернувся горілиць й почав тонути. Якусь мить він безпорадно теліпався у воді — зеленій, синій та бурій одночасно.
Вага обладунку потягнула його донизу, і він відчув, як плечі вдарилися об дно річки. Якщо туди — вниз, то в інший бік буде вгору. Дункові руки у латних рукавицях зашкряботіли серед піску та каміння; якимсь чином він спромігся підібрати ноги і зіп’ястися на них. Хитаючись, стікаючи грязюкою та водою з дихальних отворів погнутого шолома, він все-таки встав із річки і глибоко вдихнув повітря.