Служивий мечник
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Служивий мечник». Краткое содержание книги:
Цей переклад продовжує зухвалий експеримент, розпочатий «Заплотним лицарем»: повість сильно адаптовано у мовному та побутовому відношенні до наших східноєвропейських теренів. Багато імен, географічних назв, титулів, елементів державності та побуту набули цілком українського звучання, подекуди — колориту прилеглих країн, а всілякі «сери» та «лорди» геть зникли з тексту.
Повість друкувалася у складі антологій, тому обкладинка взята з коміксу, створеного за нею ж.
Стежте за перекладом «Пісні льоду та вогню», дивіться останні версії текстів на сторінці перекладача: http://stormlander.kroogi.com/user/gallery.
Рука її так вчепилася в косу, наче то була мотузка, а вона висіла на ній над прірвою.
— Він хоче одружитися, це вже напевне. Але поки що лякається мого гніву. Так само, як Конклин, Скирдяк і Дуростав діють з осторогою, коли справа стосується Червонястої Вдовиці. Та щойно хтось із них вирішить, що я пом’якшала та послабшала…
Дунк надів персня на пальця і дістав кинджала з піхов.
Очі Вдовиці широко розкрилися при вигляді оголеної зброї.
— Що це ви робите? — спитала вона. — Чи ви з глузду з’їхали? На вас націлений тузінь арбалетів.
— Ви хотіли крові за кров. — Дунк приклав кинджала до обличчя. — Вам збрехали. Того копача порізав не Беніс, а я.
Він притиснув лезо, полоснув зверху вниз. Коли струшував кров з кинджала, трохи обляпав пані. «Ще кілька веснянок», майнула в нього думка.
— Ось маєте. Червоняста Вдовиця отримала, що хотіла. Щоку за щоку.
— Ви геть навіжені. — Від диму очі в неї наповнилися слізьми. — Якби ви були кращого роду, я б вийшла за вас заміж.
— Еге ж, мосьпані. А якби свині мали крила й луску та дихали вогнем, то були б незгірш драконів.
Дунк пхнув кинджала назад до піхов. Щока почала боліти. З неї текла кров, капотіла на ринграфа. Від запаху Грім почав пирхати та хлюпати ногою у воді.
— Тепер віддайте мені людей, які спалили ліс.
— Ніхто його не палив, — відповіла вона. — Та навіть якщо хтось із моїх і підкинув туди вогню, то це ж напевне для того, аби потішити мене. Хіба я можу своїми руками віддати вам таку людину?
Вона зиркнула назад на свій почет.
— Краще панові Явтуху відкликати звинувачення.
— Спершу свині почнуть дихати вогнем, мосьпані.
— В такому разі я мушу засвідчити мою невинність перед очима богів та людей. Перекажіть панові Явтуху, що я вимагаю вибачень… або божого суду. Вибір за ним.
Вона розвернула кобилу і рушила до своїх людей.
Бій мав відбутися посеред річки.
Септон Сефтон вибрів наперед і проказав молитву, закликаючи Вишнього Батька зглянутися на двох вояків та справедливо розсудити їхню суперечку, Воїна — додати сили тому з них, на чийому боці правда, Матір — змилуватися на брехуна і дозволити йому спокутувати гріхи. Скінчивши молитву, септон обернувся до пана Явтуха Осгрея.
— Пане, — промовив він, — останній раз благаю вас відкликати звинувачення.
— Ні, — відрізав старий, здригнувшись вусами.
Товстий септон обернувся до пані Роганни.
— Добра моя невістко, якщо ви справді винні — зізнайтеся, спокутуйте провину і запропонуйте доброму панові Явтуху якесь відшкодування за його ліс. Інакше проллється кров.
— Мій поборник доведе мою невинність перед очима богів та людей.
— Суд двобоєм — не єдиний спосіб, — промовив септон, стоячи до пояса у воді. — Закликаю вас обох поїхати разом до Золотогаю і викласти вашу суперечку перед князем Рябином, аби він розсудив вас по правді.
— Ніколи, — відповів пан Явтух. Червоняста Вдовиця тільки хитнула головою.
Пан Лукас Довговерх зиркнув на пані Роганну, темніючи від люті.
— Ви вийдете за мене заміж, щойно скінчиться цей вертеп. На виконання волі вашого вельможного батька.
— Мій вельможний батько не знали вас так, як знаю я, — відповіла Вдовиця.
Дунк став на одне коліно біля Яйка та вклав йому в руку печатку. Чотири триголові дракони, по двоє з кожного боку. Герб Маекара, принца Перелітку.
— Заховай назад у чобіт, — мовив він. — Якщо мені трапиться загинути, біжи до найближчого з батькових друзів і вимагай, аби тебе доправили до Перелітку. Не намагайся сам перетнути увесь Обшир. Виконай наказ, бо інакше мій привид з’явиться до тебе і дасть ляща у вухо.
— Слухаю, пане, — відповів Яйк, — та краще ви лишайтеся живі.
— Надто спекотний день зараз, аби помирати.
Дунк вдяг шолома, і Яйк допоміг міцно прикріпити його до ринграфа. На обличчі застигала липка кров, хоча пан Явтух відірвав шматок киреї, аби зупинити кровотечу з порізу на щоці. Дунк підвівся та пішов до Грома. Сідаючи у сідло, він помітив, що більшу частину диму вже здмухало вітром, але небо ще лишалося темним. «Хмари», подумав він, «темні хмари». Стільки часу минуло, відколи вони востаннє з’являлися на небі. Може, це знамення. «Але кому: йому чи мені?» У знаменнях Дунк геть нічого не тямив.