Чужі скелети
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-966-424-232-2
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Чужі скелети». Краткое содержание книги:
— Замовила вбивство? — очі Костюка азартно блиснули.
— Не думаю. Він же сам помер, як не крути. Його викрали — це є. Швидше за все, Юлька дала таку вказівку: хочу позбутися братика, як — не хвилює. Головне, аби його більше ніколи не бачити. Тоді Руслана пеленають, ховають у погребі хати, яка давно стоїть порожньою і навряд чи скоро в ній хтось стане жити постійно, користаються заодно нагодою, що Іванівна завела там власний бізнес і пропускає через хату купу незнайомого народу, ну і все, справа залагоджена. Зі свого боку, Гараніна робить хід конем: заявляє про зникнення брата. Якого і так давно не бачила. Чому саме зараз? А ось Бог її знає! Раптом совість замучила. Мовляв, де ж він тепер, куди пропав?.. І це ж треба: не встигла заявити в розшук — а він уже знаходиться! Тепер вона має повне право тиснути, вимагати від міліції активізації роботи. Сама ж кінці ховала, сама ж знає — не знайдемо. Тож, Миколайовичу, все, гадаю, ясно, — підбив Петриківський підсумки. — Лишається тільки делікатно пояснити Юльці, що ми прорахували весь розклад. Ось тоді вона, думаю, дасть задній хід. Поки що все логічно, скажи?
— Скажу, — кивнув Костюк. — Мені, Сашку, такий план дій дуже подобається. Ось тільки одне: чого ж Русланчика зовсім не завезли з міста, не поклали таким самим макаром десь у лісі чи хоча б у такий точно підвал, але — старого сільського будинку? їх повно по району. Ні, ти по ходу правий. Ось тільки здається мені, Юлька грає з нами в якусь тоншу гру. Не дурна вона баба, ми ж це погодили…
Ситуація прояснялася, але Антон далі не міг збагнути свою роль у її розв’язанні. Тому, щойно Юлія закінчила, він клацнув пальцями: так завжди робив, коли розтлумачував черговому хворому, як і від чого збирається його лікувати.
— Тепер давайте від самого початку, — промовив він. — Міліція буде змушена шукати винуватця смерті вашого брата, але готова перевести на вас усі стрілки. Бо в першу чергу його хотіли позбутися ви. Правильно?
— Правильно.
— Він часом падав, як сніг на голову. Приводив із собою купу різного брудного люду. Ця вся комуна окупувала ваше подвір’я, і коли не вдавалося вигнати їх умовляннями, ви викликали міліцію. Вірно?
— Вірно.
— Нарешті ви запропонували настирному братові відкупного. Він узяв гроші і зник на кілька років. Потім неодноразово від нього приходили гінці. І ви знову платили викуп. Нарешті, два тижні тому, Руслан з’явився сам, знову завів стару пісню про головне — про гроші, і почав тиснути на те, що дуже хворий.
— Він справді хворий.
— З таким способом життя спортсмен здоров’я посадить. Алкоголь, наркотики, венеричні хвороби, статеві зв’язки невідомо з ким. Дивуюся, як у нього ще туберкульозу нема. Хоча я результатів розтину не бачив, може, і є… Коротше, так чи інак, а ваш брат був приречений. І раптом…
І раптом Юлії Гараніній подзвонили.
Це сталося за три дні потому, як Русик знову виринув із небуття, вимагаючи грошей. Жіночий голос прохрипів у трубку: «Твого брата викрали. Роби, що треба». Дзвонили на домашній телефон: номера мобільного Руслан не знав, а на хатньому стояв автовідповідач. Брат завжди міг висловити свої претензії до сестри, що й робив час від часу. Але принаймні Юля хоч була застрахована від того, що Руслан може подзвонити їй у будь-який час будь-куди.
Визначник номера в неї теж стояв. Тільки номер не визначився — так буває, коли дзвонять із автомата.
Спочатку Юлія вирішила — це такий жарт. Абсолютно в стилі Русланчика — він іще не такі коники викидав. Та, подумавши, дійшла висновку: щось тут не те. Якщо Руслан намовив якусь жінку розіграти перед сестрою власне викрадення і вимагати під цим соусом викупу, то акція була позбавлена здорового глузду. Бо свій оброк Руслан Гаранін завжди отримував у найкоротший термін. Юлія давно визначила верхню межу суми, на яку братик може претендувати, і він, до його честі, не нахабнів, ставки не підвищував. Тобто не треба вдаватися до додаткових інтриг, аби отримати сталий прибуток.
Більше ніхто не дзвонив, і це ще дужче занепокоїло Юлію. Крім того, Руслан і справді не давав про себе знати, що абсолютно не відповідало його стилеві. Нарешті жінку в якийсь момент заїла совість: все ж таки свого часу вона могла взяти ситуацію в свої руки, лягти за брата кістьми і, можливо, пристроїти його до якоїсь справи, перевиховати чи хоча б влаштувати все так, аби Руслан постійно перебував у хорошій платній лікарні. Можливостей для цього в Гараніної було більш ніж досить. Але історія з боргами, яка призвела до смерті батьків, вибила її з колії. Результат — рідний брат став для неї і тягарем, і ганьбою, і проблемою всього життя, і болячкою.