Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
— То ви вирішили, що саме Аслан і наказав рубати ліси та знищувати дріад, а вас віддати в рабство до остраханських копалень?!
— Так, кепські наші справи, чи не так? — похнюпився інший миш. — Може, й справді краще було померти до того, як усе почалося, і нічого собі не знати, не бачити й не чути? Та нічого не вдієш: усі все бачать, чують та кажуть, що така вже, мабуть, його воля… Ми й самі бачили й дивувалися: хіба на такого Аслана ми чекали? Але ж ми чекали на нього і мріяли, аби він прийшов… Ось він і прийшов.
— А прийшов він, здається, дуже й дуже розлюченим! — підхопив перший миш. — Таким, ніби ми скоїли щось таке, що йому вкрай не до вподоби, а що саме — нам і невтямки. Отже, тепер нам непереливки, а за що — хоч би хтось сказав!
— Як на мене, ми й тепер робимо те, що йому не до вподоби, — обережно зауважив кролик.
— А мені начхати, — відповів на те кріт. — Якщо буде в тому потреба, я вчиню так само — і хай мене шукають!
Та всі інші разом тільки цитьнули на нього:
— Тихіше! Думай, що кажеш! — і почали озиратися на всі боки, а потім додали: — Ми дуже вибачаємося, наш королю, та нам конче потрібно бігти далі у справах! Нам і уявити важко, що станеться, якщо нас тут побачать!
— То не зволікайте, друзі мої, — відповів король. — Навіть заради всієї Нарнії я не маю права вимагати від вас, аби ви легковажили своїм життям.
— На добраніч! На добраніч! — одне за одним маленькі звірятка підходили потертися носом об його коліно. — Ми ще повернемося! Неодмінно! Звісно, якщо вдасться…
По тому їх крихітні ніжки дрібно затупотіли та розтанули в нічній тиші. У лісі одразу ж стало ще холодніше, темніше й наче безпорадніше, ніж було до того, як вони приходили.
Визирнули зірки, час тягнувся так повільно, що й уявити собі неможливо, а останній король Нарнії стояв біля дерева, зв’язаний по руках і ногах, не в змозі зарадити самому собі та втративши лік часу. Та раптом попереду щось сталося.
Далеко-далеко замерехтів червоний вогник. Не встиг король придивитися пильніше, як той раптом зник. Але вже за мить запалав яскравіше й потужніше. У світлі заметушилися тіні, підносячи оберемки чогось темного до вогника і кидаючи поруч із ним. Тіріан вже здогадався, що там розклали багаття, тіні — то люди, які носять хмиз, а палає те багаття на самісінькій верхівці пагорба. Коли вогонь здійнявся високо вгору, Тіріан навіть зумів розгледіти темний хлів, на який багаття відкидало червоні відблиски, та великий натовп людей і звірів між будівлею та багаттям. А потім біля багаття з’явилася сутула незграбна постать з довгими руками — судячи з усього Круть. Хвилину чи дві він щось втлумачував громаді, хоча здаля здавалося, ніби він просто махає руками, як той млин, а потім повернувся, тричі одвісив доземний уклін хліву, підвівся та розчахнув двері. Почулося голосне «ох», і на порозі з’явилося щось на чотирьох ногах, таке ж незграбне, як і Круть у людському одязі, та ступило один лише крок уперед до натовпу.
У відповідь здійнявся такий галас, що до Тіріана долетіли навіть окремі слова.
— Аслане! Аслане! Аслане! — заволав натовп на всі звірячі голоси. — Мов хоч слово! Скажи нам щось втішне! Заспокой нас! Не гнівайся! Пробач!
Від ясена, до якого його приторочили остраханці, Тіріан як не придивлявся, а розгледіти, що воно там таке на чотирьох ногах стоїть перед сараєм, не вдавалося. От у чому можна було бути певним, то це те, що воно рухається, воно жовте, велике й волохате. Тіріан ніколи в житті не бачив Великого Лева. Ніколи в житті не бачив він і звичайного лева. Тому беззаперечно стверджувати, що та примара у світлі багаття — не Аслан, він би не наважився. Та з іншого боку, як та примара могла бути Асланом, коли вона ледь-ледь пересувала ноги та мовчала, немов води в рота набрала.
Ще хвилину король вагався, вірити чи не вірити очам своїм, аж раптом у голові промайнула страшна думка. Він згадав, як Круть намагався переконати всіх і кожного, буцімто Аслан і Таш одне й те саме, і зрозумів: він свідок великої Омани!
Тим часом мавпа нахилила голову до блідої примари, начебто прислухаючись до височайших вказівок, що їх повелитель нашіптує їй на вухо, потім бовкнула щось до натовпу, і натовп знову заволав. По тому жовта бліда постать на кволих ногах розвернулася та мовчки пошкандибала — інакше і не скажеш! — назад у хлів… Мавпа швиденько зачинила двері. Одразу ж хтось, мабуть, хлюпнув у багаття води, бо воно згасло зненацька так само, як і запалало, — либонь, і розпалювали багаття саме для цієї вистави. Тіріан знову лишився на самоті в холодній темряві ночі.