Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
Юрба, що майже зовсім принишкла, знов заворушилася — у Крутя вп’ялися допитливі палаючі очі. Усі зрозуміли, що тільки-но почули найважливіше питання за всі збори.
Сам Круть мало горіхом не подавився. Він аж підплигнув на місці та сплюнув у напрямку ягняти.
— Тьху ти! Хто пустив малечу на збори?! Слухай-но, сосунцю! Мерщій до мамки — ти диви, ще молоко на вустах не обсохло, а він уже на збори ходить та питання ставить! А ви, всі інші, слухайте! Правда полягає в тому, що Таш — це лише інше ім’я Аслана. Усі стародавні байки про те, що ми з остраханцями вороги, бо віримо в різних богів, — то нісенітниця! Тепер достеменно відомо: хай ми з ними вживаємо різні слова, та розуміємо під ними одні й ті ж речі. А речі залишаються собою, хоч як їх не назви. Ось чому Аслан і Таш — це просто два різних імені одного й того ж, самі знаєте кого! І саме тому немає нам чого ворогувати з ними: бо Таш — це Аслан, а Аслан — то Таш. Отак і втовкмачте собі: Таш — Аслан, Аслан — Таш…
Усі, хто тримає вдома собаку, знають, які ж печальні бувають інколи у нього очі. Якщо ви це знаєте, то вам не так уже й важко буде уявити собі очі всіх розумних звіряток: усіх тих безмежно чесних та довірливих, але збитих з пантелику ведмедиків та борсуків, кролів та кротів, мишенят і пташенят, — бо всі вони видавалися вдесятеро жалюгіднішими за того вашого собаку. Хвости підібгали, вуса й вуха обвисли. Якби ви побачили їх на власні очі, у вас, мабуть, серце не витримало б від жалю. Та був у натовпі один звір, кого, здається, усе не обходило.
Це був величенький такий собі рудий кіт у повному розквіті котячих сил. Він сидів чи не найближче до Крутя з остраханцем, обгорнувши хвостом лапки та не відводячи від них тяжкого незмигного погляду. За весь цей час він, здається, жодного разу й оком не кліпнув.
— Перепрошую, — напівмуркочучи, ввічливо спитав він, — мене от що цікавить: а цей ваш друг з Остраханства — він теж притримується тих самих поглядів, що й ви?
— Можна й не сумніватися! — гаряче відповів остраханець. — Просвітлення, що найшло, тобто зійшло, на цю найдосвідченішу мавпу, я маю на увазі — найосвіченішу людину, заслуговує на те, аби осяяти всіх: Аслан означає не більше не менше, ніж Таш!
— Отже, Аслан означає не більше, ніж Таш? — чомусь уточнив кіт.
— Аж ніяк не більш! — відповів остраханець, подивившись коту просто в очі.
— Чи ти вдоволений, Рудий? — у свою чергу спитав Круть.
— О-о-о, цілковито! — відповів той із виглядом стороннього спостерігача. — Просто хотілося дещо уточнити. Дякую за роз’яснення. Ось тепер я щось починаю розуміти.
До цієї миті король з єдинорогом зберігали мовчання, сподіваючись що от-от та балакуча мавпа дасть їм слово, бо переривати когось на півслові вважали неввічливим і недоцільним. Але тепер, побачивши невимовно сумні обличчя нарнійців, які вже ладні були повірити в те, що Аслан — це те ж саме, що й Таш, король не витримав:
— Ти брешеш! — прогримів над натовпом його гучний голос. — Ти брешеш, мавпо! Без жодних докорів сумління! Ти брешеш, як бреше остраханець! Ти брешеш, як мавпа, якою ти і є!
Він волів спитати всіх присутніх, як може жахливий бог Таш, якого треба напувати людською кров’ю, бути одночасно і благородним левом, який пролив власну кров заради спасіння Нарнії. Якби в нього була змога сказати все, що він жадав, то влада Крутя не протрималася б, може, й одного дня; нарнійський народ почув би правду та скинув би ненависного облизяна. Та сталося не так. Тіріан не встиг сказати більше жодного слова. Двоє дужих остраханців із двох боків щосили вдарили його в обличчя, а третій, що стояв позаду, пнув ногою та звалив на землю. Поки він падав, він ще почув, як у люті заверещав облизян:
— Заберіть його звідси! Негайно! Щоб він нікого не чув і щоб ніхто не чув його! Прив’яжіть його до дерева! Його долю я… я маю на увазі Аслан… вирішить трохи пізніше!
Розділ 4
Нічні пригоди
Король поволі повертався до тями. Він досі не розумів, що коїться, коли остраханці спершу розв’язали йому руки, а потім відтягли куди подалі та, поставивши спиною до великого ясена,[15] примотали його до стовбура від шиї до ніг, а самі пішли геть. Що дратувало його в ту мить більш за все інше (бо, як відомо, саме дрібниці нам і дошкуляють більш за все) — то була розбита губа, з якої сочилася кров, а він був не в змозі ані зупинити її, ані змахнути; тож цівка крові лоскотала його до нестями.
З місця, де його залишили остраханці, він добре бачив верхівку пагорба, на якому вивищувалася та дерев’яна споруда — чи то хлів, чи сарай, перед якою сидів Круть. Він також бачив, що Круть і далі патякає про те й про се, а час від часу до нього долинав гул натовпу, але про що там йшлося, Тіріан міг лише здогадуватися.
15
У північних народів ясен вважається Світовим деревом.