Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
Та стояти-витріщатися, що в тому одязі й до чого, було ніколи. Побачивши його, троє з присутніх, ті, що сиділи навпроти, скочили на ноги; хтось зойкнув, а жіночка спершу стенулася, а потім зітхнула. Старий, хоч і залишився сидіти, як сидів, здається, з несподіванки зробив якийсь невдалий рух та змахнув з краю столу склянку — принаймні Тіріан почув дзенькіт, із яким зазвичай скло розбивається об підлогу.
Тіріан побачив, що всі вп’ялися в нього, наче він сам був якимсь дивом, аж раптом збагнув, що вони вбачають у ньому не стільки диво, скільки примару. Він також помітив, що той хлопець, у якому вгадувалися королівські риси, аж ніяк не відсахнувся і не здригнувся, хоча і трохи зблід та стис пальці в кулак. Саме він і порушив мовчання.
— Говори! Якщо ти не тінь і не примара — говори! Ти схожий на нарнійця, а ми тут, усі семеро, — ті, кому не байдужа доля Нарнії.
Тіріан хотів був розповісти, що він не хто інший, як Тіріан, король Нарнії, і що Нарнії вкрай потрібна їхня допомога, та жодного слова не зірвалося з його вуст. Тоді він спробував те саме прокричати, та (як воно буває уві сні, і в мене теж було) хоч як кричи — тебе не чують.
Він побачив, що хлопець, який звернувся до нього, підвівся на ноги.
— Тінь ти чи примара, чи будь-хто, — мовив він, заглядаючи Тіріану просто в очі, — іменем Аслановим заклинаю тебе: відповідай мені, бо я маю знати все. Я король Пітер.
Раптом кімната попливла перед очима Тіріана. Голоси — тепер усі семеро щось казали разом — почали віддалятися, і він чув лише окремі слова:
— Дивись! Він розчиняється в повітрі… Він тане… Зникає… Зник…
Тіріан розплющив очі. Руки й ноги в нього вже зовсім заклякли, від холоднечі зуб на зуб не попадав, а він так само стояв, прив’язаний до старого ясена. Ліс потроху наповнювався блідим розмитим світлом, що передує світанку, одяг короля просяк вранішньою росою — починався новий день.
Це було гірке пробудження. Гіршого пробудження в його житті ще не було.
15 У північних народів ясен вважається Світовим деревом.
Розділ 5
Як до короля прийшла допомога
Страждання тривали недовго. Майже одразу почувся удар, потім ще один, і за мить перед ним стояли двоє дітей. Він точно знав, що вони з’явилися не з-за дерева, до якого він був прив’язаний, бо він почув би. Насправді, вони взялися нізвідки. Він одразу ж відзначив, що вони були одягнені в таку ж саму дивну неяскраву одежу, як і люди з його сну; одразу зрозумів він і те, що перед ним стояли наймолодші з тих сімох — хлопчик та дівчинка.
— Ох, — сказав хлопчик, — аж дух захопило! Мені навіть здалося…
— Скоріш розв’яжи його, — урвала його дівчинка, — поговоримо потім. — А тоді додала, повернувшись до Тіріана: — Вибачте, що так довго. Прийшли, щойно змогли.
Поки вона це казала, хлопчик витягнув із кишені ножа та поспіхом зрізав з короля пута — надто швидко. У короля настільки заніміло тіло, що, коли останню мотузку було зрізано, він завалився вперед на коліна та руки. Лише добряче розтерши ноги, він зміг підвестися.
— То були ви, — почала дівчинка, — то ви з’явилися до нас, коли ми вечеряли? Десь тиждень тому?
— Тиждень, добра дівчино? — здивувався Тіріан. — Відтоді й десяти хвилин не минуло.
— Звичайна плутанина з часом, Поул, — пояснив хлопчик.
— Я пригадую, — сказав Тіріан, — що про це оповідалося в старих казках. Час у вашій дивній країні пливе не так, як у нас. До речі, уже треба забиратися звідсіля, бо мої вороги близько. Чи підете ви зі мною?
— Звичайно, — відповіла дівчина. — Ми тут, аби допомогти вам.
Тіріан підвівся і повів їх униз пагорбом, на південь від хліва. Він уже знав, куди їм податися, але спершу потрібно було добратися до каменів, де вони не залишили б слідів, та перетнути річку, аби відбити будь-який запах. Добру годину вони обережно пробиралися кам’яними підніжжями та переходили вбрід річки, і весь цей час було не до балачок — не вистачало подиху. Але Тіріан ні-ні, а й зиркав на своїх супутників. Якось дивно і водночас ніяково було Тіріану йти поряд зі створіннями з іншого світу, але тепер і старі історії здавалися більш правдивими, аніж будь- коли… Ніби от-от могло трапитися що завгодно.
— Тепер, — сказав Тіріан, коли вони опинилися на краю маленької долини, яку з обох боків обступали березові гаї, — ми у відносній безпеці від тих лиходіїв і можемо йти повільніше.