Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
— Тож ви не скористалися кільцями? — спитав Тіріан.
— Ні, — відповів Юстас, — ми їх навіть не бачили. Аслан зробив усе за нас лише йому відомим способом, навіть без усіляких кілець.
— Але у Великого короля Пітера вони є? — уточнив Тіріан.
— Так, — відповіла Джил. — Але не думаю, що він зможе ними скористатися. Коли інші двоє Певенсі, король Едмунд та королева Люсі, востаннє були тут, Аслан сказав, що вони більш ніколи не повернуться до Нарнії. Те саме він сказав і Великому королю Пітеру, але ще раніше. Будьте впевнені, якщо на те буде нагода, він одразу ж з’явиться тут.
— Фух, — сказав Юстас, — стає спекотно. Нам ще далеко, сір?
— Дивіться! — сказав Тіріан і тицьнув пальцем. Не так далеко над верхівками дерев бовваніли сірі зубці стіни. Невдовзі вони вийшли на порослу травою галявину, яку перетинав струмок, а на дальньому краю потічка стояла приземкувата квадратна вежа з вузькими вікнами і масивними дверима в ближній стіні.
Тіріан оглянув місцевість і, переконавшись, що ворогів у полі зору немає, підійшов до вежі та якийсь час перебирав ключі, що на срібному ланцюжку висіли в нього на шиї під мисливським платтям. Напевно, ключі у Тіріана були від якихось потаємних кімнат у палацах або від дерев’яних, пахучих скринь із королівськими скарбами, бо з усіх ключів, що він дістав, два були золоті, а скільки було багато оздоблених — і не перелічити. Але ключ, який Тіріан встромив у замок, був великий та грубо вироблений. Спочатку замок не піддавався, і Тіріан почав був непокоїтися, що і зовсім не зможе його відімкнути, але нарешті йому вдалося — і двері відчинилися із приглушеним скрипом.
— Ласкаво прошу, любі друзі, — сказав Тіріан, — хоч, боюсь, це не найкраще місце, яке король Нарнії може запропонувати гостям.
Тіріану сподобалося, що незнайомці були добре вихованими. Обоє сказали, аби він не переймався і що вони більш ніж упевнені, що тут дуже гарно.
Насправді ж у вежі було не так уже і гарно — у єдиній кімнаті, що здіймалася аж до самого даху, було темно і пахло сирістю, а в куті стояла дерев’яна драбина, якою можна було піднятися до люка на зубчасту стіну. У кімнаті було декілька грубих тюків для сну, чимало всіляких скринь та пакунків і вогнище, яке, певно, не запалювали вже багато років.
— Чому б нам не піти й не назбирати хмизу? — запропонувала Джил.
— Зарано, товаришу мій, — сказав Тіріан. Він був переконаний, що ворог не повинен спіймати їх без зброї, тож нишпорив по скринях, вдячний сам собі за те, що дбав про те, щоб раз на рік ці вежі перевіряли, аби тут було все необхідне. Тятиви для луків знайшлися загорнутими в промащений шовк, мечі та списи були змащені проти іржи, а броня була начищена і запакована. Але було там і щось навіть ліпше. «Дивіться!» — сказав Тіріан, дістав звідкілясь довгу кольчугу з цікавим візерунком і показав її дітям.
— Дивна кольчуга, сір, — сказав Юстас.
— Так, хлопче, — відповів Тіріан, — бо кували її не нарнійські гноми. Це остраханська кольчуга, я зберіг декілька таких, бо ніколи не знаєш, коли тобі чи твоїм друзям доведеться пересуватися непоміченими по землях тісрока. А ось подивіться на цей кам’яний бутиль. Тут сік, яким ми намажемося, аби бути схожими на остраханців!
— Ура! — Джил ледве втрималася, аби не заплескати в долоні. — Обожнюю маскуватися!
Тіріан показав їм, як намазати руки, обличчя, шию, плечі та, зрештою, руки до ліктів, і намазався сам.
— Коли висохне, — сказав він, — цей сік не змити навіть водою. Тільки масло і попіл знову зроблять нас білими нарнійцями. А тепер, люба Джил, подивімося, чи пасуватиме тобі ця кольчуга. Трошки довгувата, але не настільки, як я боявся. Мабуть, належала пажу з почту якогось таркаана.
Після кольчуг вони вдягли круглі остраханські шоломи, які щільно припасували до голови. Потім Тіріан дістав сувій білої матерії і намотував її на шоломи доти, доки вони не стали схожими на тюрбани, але так, щоб маленькі сталеві шишаки на вершечку шоломів стирчали посеред імпровізованих тюрбанів. Для себе і Юстаса Тіріан дібрав остраханські мечі та невеличкі круглі щити. Для Джил легкого меча не знайшлося, тому він дав їй довгого мисливського ножа, який цілком міг використовуватися як меч.
— Чи вмієш ти вправлятися з луком, дівчино? — поцікавився Тіріан.
— Не так добре, аби те було варто уваги, — трохи наїжачилась Джил. — А ось у Бяклі непогано виходить.