Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
Обличчям до нього в декілька рядів вишикувалась добра юрба нарнійських розумних звірів — усі вони мали стривожений і розгублений вигляд. Коли вони побачили полонених, що їх привели остраханці, над юрбою почулися стогін і плач.
— О, ясновельможний пане Круть, Асланів речник, — мовив остраханський ватажок. — Ми привели вам двох полонених злочинців, завдяки нашій воїнській доблесті та вмінню, а також волею великого бога нашого Таша, нам вдалося захопити цих окаянних головорізів живими.
— Ти ж бач який меч! А дайте-но мені його сюди! — наказав Круть.
Йому з поклоном передали королівський меч із перев’яззю та всім іншим, і він одразу ж начепив те собі на шию. Жалюгіднішого видовища, ніж мавпа в камізельці з мечем, ніхто й ніколи не бачив.
— Долю цих двох ми вирішимо трохи пізніше, — мовив облизян, спльовуючи шкаралупки у їх напрямку. — Вони заждуть, але є справа, яка чекати не може. Ця справа зветься «горіхи». У зв’язку з цією справою ми воліли б бачити Старшу Білку, відповідальну за заготівлю.
— Я тут, сір! — мовила руда Білка, ступивши крок уперед та поспіхом уклонившись.
— Ага! Ось де ти! — Круть зміряв її поглядом, який не віщував нічого доброго. — Тож слухай нас уважно! Я бажаю, себто Аслан бажає більше горіхів. Ти чуєш мене? Більше горіхів! Цієї жменьки, що ви тут наносили, — він вказав на купу, — і близько не досить! Горіхів має бути більше. Удвічі більше! І всі вони мають бути тут до заходу сонця завтра! І щоб ніяких пустих чи гнилих — я, себто він, цього не любить!
По рядах, де вишикувалися білки, пронісся тривожний вереск, і Старша, зібравшись із духом, насмілилася запитати:
— Дуже вибачаюся, а чи не міг би Аслан сам про те нам сказати? Якщо нам буде дозволено побачитися з ним…
— На все свій час, — не розгубився Круть. — Добре, він зробить вам таку ласку (хоча, між нами, ви на неї й не заслуговуєте) — і явить себе вам сьогодні ж уночі… та тільки на хвилинку, не більш. І ви зможете дивитися на нього скільки завгодно. Та за однієї умови: він не потерпить, аби навколо нього збирався цілий натовп, а також — ніяких питань. Усе, що ви збираєтесь йому переказати, можна переказати мені, його речнику. А мені вже вирішувати, чи заслуговує ваша справа на те, аби його турбувати. А тепер на вашому місці я якнайшвидше кинувся б виконувати наказ і збирати горіхи — ви ще згадаєте мої слова, а то вам самим дістанеться на горіхи.
Нещасні білки чкурнули врозсип, ніби за ними гналася зграя хортів. Нові горіхові побори були для них остаточним розоренням: зимові запаси майже скінчилися, а ті, що залишилися до нового врожаю, вони вже віддали ненажерливому Крутю, і тепер їм загрожував голод.
Тут з іншого краю натовпу почувся глибокий, майже трубний голос. То був голос ікластого та кошлатого дикого кабана — вепра.
— А чого це нам не можна юрмитися біля Аслана та розмовляти з ним? До чого нам речник? Подейкують, у давню добу, як прийде він до нас, то підходь до нього хто завгодно — нікому він не відмовляв!
— Ви досі вірите в бабусині байки? — відказав Круть. — Навіть якщо припустити, що то правда, часи змінилися — змінився й Аслан. Тепер він вважає, що був занадто ласкавим до всіх звірів, а ті вже геть розбалувалися, та так, що хтось вважає його, грізного лева, хіба що не свійською худобою. Та все буде інакше, він наведе тут лад! Ось яким було його слово до мене!