Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
У натовпі почулися скиглення та скавучання, а потім запала мертва тиша, що була навіть жалісніша за скавучання.
— І запам’ятайте ще одне, — у тій жалісній тиші загрозливо пролунав голос Крутя, — дійшли до мене чутки, що дехто з вас обзиває мене мавпою — так от, це наклеп! Перед вами людина, яка, скажімо так, через свій похилий вік, може, комусь і нагадує мавпу, але ж віку тій людині сотні й сотні років. Саме через свій віковічний досвід це вже не просто людина, а людина розумна, либонь, чули про таку? Саме тому, що я така вже розумна людина, Аслан і готовий спілкуватися зі мною, а не з тими дурними тваринами, що дошкуляють йому кожного разу, як він з’являється тут. Тож аби не дратувати його, прийміть мою пораду: глянув краєм ока — і мерщій тікай!
Тишу, яка запала після цих його слів, можна було б назвати мертвішою за мертву, якби не голосний пискіт малого борсученятка, вгамувати яке, попри всі зусилля, матері ніяк не вдавалося.
— І закарбуйте собі хоч на лобі, — аби продовжити промову, Крутю довелося іще підвищити голос, що, втім, не завадило йому вкинути до рота черговий горіх, — дійшли до мене чутки, нібито коні між собою домовляються: мовляв, нумо, напружимося, перетягаємо всі дрова за день-два, а там — знову на волю! Попереджаю: викиньте це з голови! Кожен, хто в змозі працювати, віднині мусить працювати! І це стосується не тільки коней, а всіх без винятку — так сказав Аслан! І не тільки сказав, а й домовився з правителем Остраханства, великим тісроком — так остраханці, наші смаглолиці друзі, звуть свого правителя, щоб ви, боронь Аслане, не забули. А домовився він про те, що всі ви, коні, бики, так само як і віслюки, маєте вирушити до Остраханства, аби самим заробляти собі на житло та харчі: возити воду, дрова, цеглу та все таке, як то роблять усі порядні коні в інших країнах. Ті ж із вас, у кого природний хист копирсатися в землі, а саме: кроти, кролі та гноми — йдуть працювати до тісрокових копалень, а ті, котрі…
— …Ні-ні-ні!!! — разом заволали всі звірі. — Цього не може бути! Не може бути такого, аби Аслан віддав нас у рабство до Остраханства.
— Цить, невгамовні! — гримнув Круть. — Хто сказав, що у рабство? Ніякого рабства! Ви матимете зарплатню! І дуже добру зарплатню! А все, що ви заробите, піде в казну! Асланову казну. А він уже витратить ці кошти на благо кожного — яке ж це рабство! — тут Круть поглянув на ватажка остраханців і, здається, навіть підморгнув тому.
Той зробив Крутю уклін та відповів у красномовній остраханській манері:
— О, наймудріший речнику Асланів! Я радий повідомити, що великий тісрок — хай будуть вічними його літа! — однієї думки з вашим володарем щодо необхідності працювати всім: хоч розумним, хоч ні.
— Ось, чули? — сповістив Круть, ніби закликаючи остраханця у свідки. — Про це вже домовлено та узгоджено, і все для вашого ж блага! На ті гроші, що ви заробите, ми зробимо Нарнію країною всім іншим на заздрість: тут розквітнуть помаранчеві гаї та зазеленіють бананові плантації! Ми збудуємо великі міста та поєднаємо їх великими дорогами, а в кожному місті будуть свої школи та офіси, батоги та намордники, залізні клітки, собачі будки, буцегарні та тюрми — геть усе, що має бути в кожному місті!
— Але нічого з того нам не потрібно! — буркнув старий ведмідь. — Нам потрібна воля! Іще ми бажаємо, аби свою волю Аслан висловлював сам, а не передавав через когось іншого!
— От уже ж буркало так буркало, — одразу ж зупинив подальші суперечки Круть. — Ось чого я терпіти не можу — це коли хтось бурчить і бурчить! А чого тут бурчати, коли з нас двох я один людина, а ти — усього лише дурний товстий ведмідь! От що ти знаєш про волю? Либонь, гадаєш, що воля — це коли кожен робить те, що йому заманеться? А от і ні! То ніяка не воля! А воля — це коли кожен виконує мою волю, второпав?
— Гм, гм, гр-р-р, — загарчав був з роззявленим ротом ведмідь та пошкрябав потилицю, бо нічого він не второпав, тому що, правду кажучи, второпати щось було дуже важко.
— Будь ласочка! — почувся чийсь тоненький голосочок. Усі озирнулися і побачили ягня, таке мале й кучеряве, що всі навіть здивувалися, як воно взагалі наважилося щось мовити.
— Чого тобі? — вищирився на нього Круть. — Кажи вже, тільки стисло, бо в мене обмаль часу!
— Перепрошую, — озвався той, — може, я чогось і не розумію, але що в нас спільного з остраханцями? Ми — діти Асланові, вони — нащадки Таша, ми — віримо в Аслана, вони — у свого бога! Їхній Таш, як самі вони кажуть, має чотири руки та голову стерв’ятника. Аби умилостивити його, вони приносять у жертву людей на його олтарі. Від нас Аслан не вимагає жертв! Сам я аж ніяк не вірю в те, що така істота, як Таш, взагалі існує на світі. Та навіть якби існувала, чи може наш Аслан укладати з нею угоди?