Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
З римами в українській поезії справа стоїть негаразд. Дуже багато зробив у тому напрямку Котляревський, дарма що його розуміння рими відгонить, як те слушно показав у останній статті про Котляревського-поета Ієремія Айзеншток, — іще XVIII віком. Але от по «Енеїді» прийшли наші романтики 30—40-х рр., назвали віршування «Енеїди» чужим духові української мови і, взявши за приклад народну думу і пісню історичну, збезцінили риму, замінивши її різного типу римоїдами та кінцевими асонансами. Рими Куліша, напр., в його «Позиченій кобзі» лишають багато дечого до побажання, як і рими багатьох пізніших поетів. Наявний репертуар рим ще й досі неясний, норми римування (з огляду на наші можливості мовні) ще не вивчені, і сумлінний перекладач дуже часто почуває себе ще й досі в становищі давнього Котляревського, що часом ладен був
Питання звукопису, передача звукової гри ориґіналу значить дуже багато, — але, як те показав В. М. Державин, дуже тяжко буває установити на практиці, «де починається звукопис і де кінчається випадкове скупчення тих або інших звуків, що часто зустрічаються в даній мові».
В кожнім разі, тут нам тяжко піти за прикладом Брюсова, що педантично погнався за звучанням тексту в своїм, у «Гермесі» розпочатім, перекладі «Енеїди» і зробив свою роботу майже неможливою з боку природності російської віршової мови, хоч, може, й цікавою як експеримент для аматора Верґілія і знавця латинського тексту поеми. Навряд чи можна визнати ідеальним переклад, де перекладач є лише затоплений у звуках дивак і стоїть фронтом до автора та первописного тексту, показуючи читачеві свою спину.
V. І тут ми зустрічаємось з п’ятим і останнім із наших дезидерат, що останнім фігурує і в часто цитованого у нас І. Анненського, — а саме: красою (а значить, і природністю, невимушеністю) рідної мови не можна поступатися ні перед чим, — бо тільки при тій умові віршований переклад стане за сходи до вищих ступнів нашого літературного та мовного розвитку.
На цім поки що й кінчаємо. Вимоги, що ставимо ми перед віршованим перекладом, досить уже високі. В їх світлі значно відміняється наше відношення до багатьох авторів, що досі уважалися за зразкових (Куліш, Грінченко); вносяться елементи ґрунтовної переоцінки в облік і характеристику наших дотеперішніх набутків. Повинен признатися, я без особливої втіхи читаю, напр., у Кримського в його перекладах із Гафіза рядки, що повівають народно-поетичним стилем та деякою старомодністю форм. «Ті любощі-пустощі. Втішная молодь». Мені хочеться більшої строгості в формах, стислості у вислові, виразнішого розрізнення високих і низьких слів. Тим часом для своєї доби (90—900-і рр.) ці переклади були останнім словом перекладної техніки, і Гнат Хоткевич сильно обурювався, що в них занадто перського та арабського колориту. Цікавість до віршово-перекладної справи, що позначилась на наших очах, повинна принести нам нові здобутки і загальне піднесення версифікаційних вимог. Віршованому аматорству як у ориґінальній, так і в перекладній поезії має настати край.
1928
М. Філянський. Цілую землю{167}
От книжка, що лишає по собі подвійне враження: справжнього ліричного хисту і разом — великої версифікаційної безпорадності.
Дебютував Філянський давно: перша книжка його ліричних поезій з’явилася ще р. 1906. Через п’ять років після того вийшла друком (у Москві 1911) його друга збірка «Calendarium». Тепер, по сімнадцяти роках перерви, виходить збірка третя — видимо, тільки частина надбаного за цей час поетичного матеріалу; гадаємо так тому, що на титульній її сторінці не знаходимо звичайного для автора позначення: том такий-то. Сімнадцять років, що минулися після «Calendarium», — термін дуже великий, а надто як узяти до уваги, що сюди входять і триліття війни, і десять років революції, — і тим дивніше, що на книзі Філянського вони майже не позначилися ні новою тематикою, ні новими формами: ті самі медитації, та сама лірика чистого споглядання, псалми, гімни, історично-культурні ремінісценції, елегійний тон і навіть та сама боротьба поміж обдарованим поетом та недбалим техніком, печать якої лежала і на перших його томах.