Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Від цього Картера застерігали жерці Нашта і Каман-Та у вогненній печері, а все ж він вирішив знайти богів Незвіданого Кадата у холодній пустці, хай де вона була, і отримати назад свої видіння і спогади, а особливо спогад про чарівне присмеркове місто. Він знав, що ця мандрівка буде незвичайною і триватиме довго, і що Великі перешкоджатимуть йому, проте, старожил у світі снів, Картер сподівався на допомогу багатьох своїх колишніх навичок та спогадів. Тож попрохавши у жерців прощального благословення і ретельно обміркувавши подальші кроки, він сміливо зійшов униз сьомастами східцями до Брами Глибокого Сну і вирушив у подорож крізь чарівний ліс.

У гущавині тих дрімучих лісів, де дивовижні низькорослі дуби навпомацки переплітають гілля і дивні гриби променять тьмавим фосфоресцентним сяйвом, мешкають хитрі та відлюдькуваті зуґи; вони знають багато нерозкритих таємниць світу снів, і навіть кілька про світ явний, бо їхній ліс у двох місцях підступає до світу людей, проте не варто уточнювати, де саме, оскільки це може мати катастрофічні наслідки. Ті частини світу людей, до якого мають доступ зуґи, повняться непоясненними чутками і подіями, там навіть зникають люди, і щастя, що вони не можуть відходити далеко від світу снів. Але вони вільно пересуваються прилеглими до світу снів землями, маленькі, брунатні та незримі, сновигають нашим світом, приносячи із собою незвичні історії, за якими і збавляють час біля своїх домашніх вогнищ посеред свого улюбленого лісу. Більшість із них мешкає в норах, але деякі оселяються і в стовбурах великих дерев; і хоча харчуються вони переважно грибами, подейкують, що вони не зовсім байдужі до м’яса — тілесного чи духовного харчу, бо до їхнього лісу заходило значно більше сновидців, аніж виходило з нього. Проте Картер не боявся: бо ж був настільки досвідченим сновидцем, що навіть вивчив їхню деренчливу мову, та й вже не раз укладав з ними угоди; так і цього разу з їхньою допомогою він знайшов величне місто Селефаїс, що в Ут-Нарґаї, за Танарійськими пагорбами, де половину року править великий король Куранес, чоловік, якого він знав у реальному житті під іншим іменем. Куранес був тією єдиною душею, яка побувала у зоряних безоднях і, повернувшись, зберегла розум.

Тепер же, пробираючись низькими осяйними проходами поміж цих величезних стовбурів, Картер усе зумкотів, як це робили зуґи, інколи дослухаючись до звуків у відповідь. Він пригадував одне поселення цих істот неподалік від середини лісу, де коло з великих, укритих мохом валунів на тому місці, де колись була галявина, нагадує про старіших і жахливіших мешканців цього лісу, які давно вже канули в Лету, і він квапився саме до того місця. Картер простував повз чудернацькі гриби, що завжди здавалися більшими при наближенні до страшного кола, в якому прадавні створіння танцювали і приносили жертви. Нарешті сяйво тих м’ясистих грибів освітило перед ним моторошну сіро-зелену брилу, що пробивалася крізь верхів’я лісу і там зникала з очей. Це був перший із великого кола каменів, і Картер знав, що він уже неподалік від селища зуґів. Знову позумкотівши, він став терпляче чекати, і винагородою за очікування стало відчуття, що за ним невідривно стежать безліч очей. То були зуґи, бо їхні дивовижні очі стають помітними задовго до того, як можна вгледіти силуети невеликих і вертких брунатних тіл.