Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2». Краткое содержание книги:
Поміж спадкоємців Рендольфа Картера уже ходять балачки про розподіл його майна, але я твердо виступаю проти цього, бо не вірю, що він справді помер. Існують злами часу і простору, уявного і дійсного, які можуть розпізнати лише сновидці; і судячи з того, що мені відомо про Картера, я гадаю, що він, мабуть, знайшов спосіб пройти ці лабіринти. Повернеться він звідти чи ні, важко сказати. Він шукав ті краї сну, які колись був утратив, і безмежно шкодував за днями свого дитинства. Тоді знайшов ключ, і мені чомусь здається, що він зумів ним скористатися, аби повернутися туди.
Я маю намір розпитати його про це, бо сподіваюся невдовзі зустрітися з ним в одному місті у краї снів, яке ми обоє колись шукали. В Ултарі, за річкою Скай, ходять поголоски, що новий король править на опаловому троні у місті Ілек-Вад, казковому місті веж, що височіє на скляних скелях, споглядаючи присмеркове море, в якому бородаті ґноррі будують свої неймовірні лабіринти, і я напевне знаю, як тлумачити ці чутки. Певна річ, я з нетерпінням чекаю нагоди побачити цей великий срібний ключ, бо в його таємничих арабесках можуть таїтися всі звершення і таємниці сліпого безликого космосу.
Сновидні пошуки незвіданого Кадата
Тричі Рендольф Картер бачив у снах дивовижне місто і тричі його виривали із цього сну, коли він ще стояв на високій терасі над ним. Усе в золоті, прекрасне, воно виблискувало у призахідному промінні, що освітлювало його стіни, храми, колонади й аркадні мости з помережаного прожилками мармуру, срібночаші водограї, бризки яких переливалися веселкою на широких площах і в духмяних садах, розлогі вулиці, що пролягали поміж тендітних дерев, усипаних квітами ваз і вишикуваних сяйливими рядами статуй з чорного дерева; на пологих північних схилах ярусами здіймалися червонясті дахи і старі, увінчані шпилями фронтони, між якими тулилися маленькі вимощені бруківкою вулички, з-поміж каменів якої вибивалися паростки трави. То був екстаз богів; янгольські сурми несьогосвітніх сопілок і грім безсмертних кімвалів[55]. Таємниці повивали це місто, як хмари повивають міфічну незвідану гору, і коли Картер, затамувавши подих, застиг на оточеному балюстрадою парапеті, на нього раптом накотили гіркота й тривога, родом із майже згаслих спогадів, біль за втраченим, а з ними і шалена потреба знову відшукати ті знані колись прекрасні та доленосні місця.
Він знав, що колись для нього не існувало нічого важливішого за це місто, хоч він і не міг сказати, в яку добу чи в якому втіленні він його знав, не міг навіть сказати, уві сні то було чи наяву. В його голові зринали нечіткі уривки спогадів про далеку, давно забуту пору юності, коли дива і насолоди шумували у таємницях кожного дня, а захід зі світанком були по вінця сповнені пророцтв у натхненних звуках лютні та пісень, відчиняючи чарівну браму назустріч новим вражаючим дивам. Але щоночі він усе так само стояв за різьбленими перилами на високій мармуровій терасі поміж химерних квіткових ваз і споглядав мовчазне присмеркове місто, сповнене краси і неземної неповторності, і, дивлячись на нього, відчував пута жорстоких богів сну, бо ж ніяк не міг ані покинути цю височину, ані зійти широкими мармуровими сходами, що, здавалося, не мали кінця і збігали вниз до тих старезних чаклунських вуличок, які, ваблячи його, простягалися внизу.
Прокинувшись уже втретє, так і не зробивши жодного кроку вниз тими сходами, так і не поблукавши жодною з тих тихих присмеркових вуличок, він довго і палко молився таємним і норовистим богам снів, які жили понад хмарами на незвіданому Кадаті, посеред невторованої людиною крижаної пустки. Але боги не сподобилися відповісти і не зглянулися, ба навіть не подали жодного знаку прихильності, коли він молився їм уві сні, навіть коли жертовно звертався до них через бородатих жерців Нашта і Каман-Та із різьбленого храму зі стовпом вогню посередині, який лежить неподалік від брами явного світу. Проте, здавалося, що молитви його таки почули, але поставилися до них неприхильно, бо одразу ж після першої з них він і зовсім перестав бачити те пречудове місто; наче ті три короткі видива звіддалік були хіба випадковістю чи просто образом, схопленим мимохідь, ніби вони суперечили якомусь прихованому плану чи волі богів.
55
Старовинний ударний інструмент, попередник сучасних оркестрових тарілок.