Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2». Краткое содержание книги:
У таких землях можна чимало дізнатися про Великих, а в людей їхньої крові можуть зберігатися вельми корисні для шукача, хай навіть найслабші, спогади. Вони можуть не знати про своє походження, адже боги настільки не люблять відкриватися людям, що заледве чи можна знайти когось, хто б чітко бачив їхні обличчя, — це Картер зрозумів іще до того, як вирушив на пошуки Кадата. Але у них можуть бути дивні піднесені думки, незрозумілі їхнім одноплеменцям, вони можуть співати про міста і сади, настільки не схожі на будь-що навіть у країні снів, що простолюд вважатиме їх дурнями; проте з усього цього, мабуть, можна дізнатися давні таємниці Кадата або знайти підказки про дивовижне присмеркове місто, яке боги тримають у таємниці. Ба більше, іноді декому вдається взяти в заручники якесь улюблене богом дитя, чи навіть захопити котрогось із молодих богів, які таємно живуть серед людей, заручені з якоюсь гарненькою селянкою.
Однак Атал не знав, де знайти Нґранек на острові Оріаб, тож порадив Картеру йти за співучою Скай, повз мости униз до Південного моря, куди ніколи не заходили мешканці Ултара, але звідки до них припливають торговці на своїх кораблях чи приводять довгі каравани мулів, запряжених у двоколісні візки. Там стоїть величне місто Дайлат-Лін, про яке, втім, в Ултарі ходить лиха слава через чорні трипалубні галери, які припливають до нього з безіменних берегів з вантажем рубінів. Купці, які прибувають на тих галерах, щоб продавати свій товар ювелірам, — люди, чи, принаймні, майже люди, але ніхто й ніколи не бачив їхніх веслярів; в Ултарі не схвалюють торгівлю з чорними кораблями з невідомих земель, чиї веслярі ніколи не показуються людям на очі.
Під кінець своєї оповіді Атал уже геть клював носом, тож Картер обережно вклав його на ложе з інкрустованого чорного дерева і розправив старому бороду на грудях. Зібравшись було йти, він зауважив, що його більше не супроводжує притишене джерґотіння, і здивувався, чому це зуґи так раптово втратили інтерес до його супроводження. Тоді помітив, як гладкі вдоволені коти Ултара напрочуд сито облизуються, і пригадав плямкання і котячі верески, які інколи долинали з нижніх частин храму, коли він розмовляв зі старим жерцем. А ще пригадав, яким лихим оком один особливо нахабний зуґ поглядав на маленьке чорне кошеня, яке сиділо на бруківці біля храму. А оскільки найбільше на землі Картер любив маленьких чорних кошенят, він спинився погладити лискучих котів Ултара, які все так само облизувалися, анітрохи не переймаючись тим, що його більше не будуть супроводжувати допитливі зуґи.
Сонце хилилося на захід, тож Картер зупинився у стародавньому заїзді на крутій короткій вуличці з видом на нижнє місто. Коли ж він вийшов на балкон своєї кімнати і глянув вниз на море червоних черепичних дахів і вимощені бруківкою вулички, на поля, які тішать око в далині, і на чарівні у призахідному світлі луги, то подумав, що Ултар був би для нього чудовим місцем, щоб доживати віку, якби не спогади про набагато величніше присмеркове місто, які все гнали його назустріч невідомим небезпекам. Тоді запали сутінки, і побагряніли занурені в таємниці рожеві стіни, увінчані потинькованими фронтонами, і в стареньких заґратованих віконцях один за одним позапалювалися жовті вогники. І в храмовій вежі на горі залунав мелодійний передзвін, а над лугами на протилежному березі річки Скай м’яко спалахнула перша зірка. Ніч принесла пісню, і Картер кивав головою в такт лютністам, які з балконів довершеної форми і вимощених мозаїками двориків Ултара прославляли дні сивої давнини. Здавалося, цієї миті навіть голоси численних котів Ултара звучали б солодко, якби після свого дивного бенкету ті не були ситими та мовчазними. Деякі з них уже вирушили до тих потаємних світів, які відомі лише котам і які, за словами місцевих мешканців, розташовані на темному боці місяця, на який коти застрибують з високих дахів, але одне маленьке чорне кошеня видерлося вгору сходами і вмостилося у Картера на колінах, муркочучи і граючись, а коли він нарешті влігся на невеличку тахту з подушками, набитими запашними снодійними травами, кошеня скрутилося клубочком біля його ніг.
Вранці Картер приєднався до каравану купців, який вирушав у Дайлат-Лін, навантажений ултарським прядивом і капустою з родючих ферм міста. І шість днів у супроводі передзвону збруї вони їхали рівною дорогою уздовж Скай, іноді ночуючи в тавернах маленьких, тихих рибальських селищ, а іноді — розбиваючи табір під зорями, і зі спокійної річки до них долинали уривки пісень човнярів. Той край був прекрасний, помережаний зеленим живоплотом, порослий гаями і поцяткований будиночками з мальовничими дахами і восьмикутними млинами.