Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2». Краткое содержание книги:
Атал, який сидів на помості з чорного дерева у прикрашеній гірляндами святині на вершині храму, жив ось уже три століття, проте пам’ять і розум його були так само гострі. Від нього Картер довідався чимало речей про богів, але переважно те, що вони просто земні боги, які немічно правлять тільки нашим світом снів, а поза ним не мають ні влади, ні притулку. Вони можуть, сказав Атал, і дослухатися до людських молитов, якщо будуть у доброму гуморі, але людині зась навіть думати про те, щоб видертися до їхньої оніксової цитаделі на вершині Кадата посеред холодної пустки. Щастя, що ніхто не знає, де височіє Кадат, бо наслідки сходження на нього можуть бути смертельними. Супутника Атала, Барзая Мудрого, поглинуло небо тільки за те, що він насмілився піднятися на знану вершину Гатеґ-Кла, і при цьому він несамовито кричав. Що ж до незвіданого Кадата, навіть якщо його знайдуть, все буде ще гірше; хай навіть мудрий смертний іноді може перехитрувати земних богів, та їх захищають Інші Боги, що прийшли із Зовнішнього світу, про яких краще взагалі не говорити. Принаймні двічі у світовій історії Інші Боги залишали свою печать на первісному граніті землі: одного разу ще в допотопні часи [61]— такі висновки роблять із тієї частини Пнакотикських рукописів, яка занадто давня, щоб її читати, а вдруге — на Гатеґ-Клан, коли Барзай Мудрий спробував побачити, як земні боги танцюють у місячному сяйві. Тож, казав Атал, значно ліпше буде залишити богів у спокої, звертаючись до них хіба що у побожних молитвах.
Картер не впав у відчай, хоч і був розчарований порадою Атала змиритися і його нездатністю допомогти у пошуках Пнакотикських рукописів та семи потаємних книг Гзана. Найперше він розпитав старого жерця про чудесне присмеркове місто, яке він бачив з огородженої тераси, сподіваючись на те, що, можливо, він зможе знайти його і без допомоги богів, — проте Атал не зміг йому нічого про нього розповісти. Мабуть, сказав Атал, це місто перебуває у якійсь особливій частині світу снів, а не у відомій багатьом країні видінь; можливо навіть, що воно на іншій планеті. В такому разі земні боги, навіть якщо захочуть, не вкажуть йому туди дороги. Але це навряд, бо те, що він більше не бачить його у снах, переконливо свідчить, що Великі хочуть сховати від нього це місто.
Тоді Картер вчинив негідно — він так напоїв простосердого господаря місячним вином, яке зуґи дали йому на дорогу, що у старого розв’язався язик. Втративши обережність, бідолашний Атал розбазікав Картеру багато заборонених речей, оповівши про величний лик, який, за словами мандрівників, вирізьблений у суцільній скелі на горі Нґранек, на острові Оріаб у південному морі, зауваживши, що то може бути образ, який земні боги якось викарбували за власною подобою в ті дні, коли вони при світлі місяця танцювали на тій горі. Розповів навіть, що риси того обличчя вельми дивні, так що їх буде легко впізнати з-поміж інших, і що ці риси — певна ознака належності до давньої раси богів.
Картер збагнув, що все це стане йому в пригоді у пошуках земних богів. Відомо, що, приховуючи свій справжній лик, наймолодші з Великих часто зваблюють людських доньок, тож десь на кордонах холодної пустки, посеред якої стоїть Кадат, місцеві мешканці мають бути однієї крові з богами. А якщо так, то найпростішим способом знайти оту пустку буде відшукати кам’яний лик на горі Нґарнек і запам’ятати оті риси; опісля ж, дбайливо їх записавши, потрібно буде відшукати ці риси серед людей. Там, де вони проявляються найчіткіше у всій своїй повноті, і мають неподалік мешкати боги; і хай би яка камениста пустка лежала за поселеннями у тих краях — саме у ній слід шукати Кадат.
61
Тобто в часи, які передували Великому Потопу та історії Ноя.