Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2». Краткое содержание книги:
Наступного дня Рендольф підхопився із самого ранку і збирався було вже гайнути до горішнього лісу, але дядько Кріс перехопив його і силоміць усадовив на стілець за обіднім столом. Він нетерпляче роззирався залитою яскравим сонячним світлом низенькою кімнаткою з килимом на підлозі та кутовими опорами й усміхнувся, коли гілля садових дерев зашкряботіло в шиби старовинного вікна. Дерева і пагорби були зовсім близько, вони творили браму того позачасового світу, який і був його справжньою країною.
Тоді, нарешті вирвавшись з дому, він сягнув до своєї кишені по ключ і, пересвідчившись, що той на місці, побіг садом до узвишшя ген далі, де лісистий пагорб здіймався навіть вище за безлісий пагорок, на якому стояв їхній дім. Земля в лісі була вкрита мохом і таємницями, а тут і там у тьмавому світлі поважно здіймалися величні порослі лишайником скелі, як моноліти друїдів серед товстенних, вузлуватих стовбурів священного лісу. Піднімаючись, Рендольф перетнув бурхливий потічок, який трохи віддалік вривався водоспадом і бринів потаємними наспівами до зачаєних фавнів, егіпанів та дріад.
Нарешті він дістався таємничої дивної печери на лісистому схилі, того самого страхітливого «зміїного кубла», якого так боялися селяни і від якого повсякчас застерігав його Бенджі. Вона була глибокою, набагато глибшою, ніж підозрював будь-хто, окрім, хіба, Рендольфа, бо в її найвіддаленішому темному закутку хлопчина знайшов розколину, що вела до просторішого ґроту внизу — моторошної могильної місцини, гранітні стіни якої, на перший погляд, виглядали так, наче мали рукотворне походження. Цього разу він заліз досередини, як і зазвичай, освітлюючи собі шлях сірниками, поцупленими з шухляди у вітальні, і з запалом, який він заледве міг пояснити навіть самому собі, став пробиратися цією розколиною. Не міг він також пояснити, ні чому так упевнено простує до протилежної стіни, ані чому інстинктивно витяг великого срібного ключа. Та він усе просувався вперед, а, повернувшись пізно ввечері додому, навіть не вибачився за своє запізнення, цілком байдуже вислухавши докори, коли його картали за те, що він пропустив навіть обідній ріжок[53].
Зараз усі далекі родичі Рендольфа Картера погоджуються, що коли йому виповнилося десять, щось серйозно вплинуло на уяву хлопця. Його кузен, адвокат Ернест Б. Еспінвол з Чикаґо, старший за нього на десять років, пригадує: зміни у поведінці хлопчика стали помітні 1883 року. Рендольф споглядав уявні видива, окрім нього, мало кому відкриті, і ставлення, яке він виказував до деяких цілком земних речей, ставало все незвичайнішим. Коротко кажучи, здавалося, що він наділений дивовижним даром передбачення; він незвично реагував на речі, які, хоч на той момент цього не можна було навіть припустити, зрештою виправдовували таке його ставлення. У наступні десятиліття, коли на сторінках історії одне за одним зринали нові винаходи, нові імена та нові події, люди подеколи здивовано пригадували, як іще багато років тому Картер ронив випадкове слово, яке, безперечно, стосувалось речей, які на той час належали далекому майбутньому. Він і сам не розумів цих слів, не розумів, чому деякі речі викликають у нього певні емоції, вважаючи, що річ у якомусь призабутому сні. Коли 1897 року один мандрівник мимохідь згадав французьке містечко Белуа-ан-Сантер, він геть зблід, і друзі згадали про це, коли його замалим не смертельно поранили там 1916 року[54], під час служби в Іноземному легіоні на Великій війні.
Родичі Картера багато розмірковували про ці події, надто ж після того, як він таємниче зник. Його старий слуга Паркс, який роками терпляче зносив усі його дивацтва, востаннє бачив свого господаря того ранку, коли він один поїхав кудись на своєму авто, прихопивши нещодавно знайденого ключа. Паркс допоміг йому дістати ключа зі старої скриньки, в якій той лежав, проте його страшенно вразили дивовижні гротескні різьблення на кришці скриньки і ще щось, чому він не міг знайти назви. Коли Картер поїхав, то сказав лише, що планує навідати батьківщину своїх предків біля Аркгема.
На середині В’язової гори, на шляху до руїн старого маєтку Картерів, знайшли його авто, дбайливо припарковане на узбіччі; там лежала і скринька із запашного дерева, вкрита різьбленнями, які до смерті налякали селян, що її знайшли. Всередині був лише дивний шмат пергаменту, вкритий письменами, які не зміг прочитати, ба навіть упізнати, жоден лінгвіст чи палеограф. Дощ давно уже змив будь-які відбитки на землі, хоча слідчі з Бостона таки з’ясували дещо з приводу повалених дерев довкола садиби Картерів. Усе скидалось на те, запевняли вони, що хтось не так давно і справді побував серед руїн. Поблизу лісових валунів знайшли звичайний білий носовичок, але ніхто так і не зміг довести, що той належав зниклому.
53
Свого часу у великих будинках існувала традиція оголошувати обід, за яким збиралася вся родина, звуком ріжка або дзвоника.
54
Белуа-ан-Сантер розташований у департаменті Сомма, де під час Першої світової (в часи ГФЛ — просто Великої) війни відбулася одна з найкровопролитніших битв ХХ століття.