Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3

Джейкоб Морланд скупо усміхнувся, побачивши подив на обличчі вчорашнього знайомця.

— Я вже гадав, ви ніколи не прийдете, — проказав тихо, вказуючи Шведу на стілець поруч. — Невже так складно було здогадатися, що у Харбіні ієрогліфи можуть означати тільки одне — назву якоїсь ресторації?

Марко роззирнувся навкруги. Ресторанчик «Ксіксанг дзі» і справді був вельми популярним місцем. Усі столи зайняті, і якби Морланд завбачливо не прийшов першим і не зайняв одного із них у затишному куточку, їм довелося б стовбичити біля барної стійки.

— Я не хотів ризикувати, питаючи першого-ліпшого, що могли 6 означати ці символи, містере… Морланд, — проказав Марко прямо. — Та й гадки не мав, що то саме ви поклали мені до кишені учора це послання… А японською я не володію, на жаль. Чим зобов’язаний нашій сьогоднішній зустрічі?

— Хотів на вас поглянути учора у клубі леді Чеддерс, зрозуміти, хто ви є і що собою являєте, що так полюбилися моєму доброму товаришеві Річарду Сеймуру, — відповів Джейкоб Морланд без передмов.

Швед внутрішньо напружився, мовчки підвів погляд на Морланда. Зброю він дістане легко і швидко, ось тільки скористатися нею у такому залюдненому місці… Хто він, чорт забирай, цей Морланд? Чого йому треба? Ця вчорашня люб’язність у клубі, набивання у друзі, записка… І тепер ось…

— Ви повели себе дуже розсудливо як для новачка, — продовжував той. — Мені сподобався ваш хід, юначе.

Швед легковажно похитав головою і поманив пальцем офіціанта.

— Дозвольте вас пригостити… містере Морланд. Бренді, коньяк, горілка?

Той кивнув.

— Бренді, містере Мак-Міллан. Ох, так. Пробачте, — Джейкоб Морланд знову посміхнувся своєю скупуватою посмішкою. — Я ж нормально не представився вам ні вчора, ні сьогодні. І вас, напевно, дивує, чого я так нахабно втручаюся у вашу приватність…

— Є трохи. Але не настільки, щоб мене дратувало, — Марко дістав із кишені пальто «Путеводитель по Харбину» і поклав його на стіл. — Нові знайомства на чужині завжди цікаві, особливо коли ти плекаєш надію дати новий поштовх для своєї журналістської кар’єри, — додав він з іронією, замовляючи собі каву, а Морланду — бренді.

— Чудово, — проказав той, відсуваючи від себе склянку, яку він встиг осушити до приходу Шведа. — Поводьтеся й надалі отак природно, невимушено. Річард казав мені, що ви бездоганно вживаєтеся у нові ролі і почуваєтеся у нових середовищах, як риба у воді.

Марко подивився на Джейкоба Морланда. Жодного збентеження, тільки мовчазне очікування.

— Тепер я і справді бачу — вас так просто не спантеличити, — Морланд хитнув головою. — Що ж, я усе поясню вам, юначе. Я — Джейкоб Морланд, працівник тутешнього британського консульства, — продовжував він. — Річард Сеймур — мій старий бойовий товариш. Як ви розумієте, між спецслужбами, державними установами і дипломатами Великої Британії сьогодні єдності немає. Ще й представники королівської родини додають нам усім клопоту… Одні до лісу, інші до біса. Чи патріот я своєї країни? Звісно, інакше не сидів би тут, у Харбіні, — гмикнув він. — Однак, працюючи у консульстві, мені не з руки напряму займатися справами, які знаходяться у колі інтересів вашої контори. Зовсім не з руки! — Морланд виразно подивився на Марка. — Однак Сеймур добре знає і мене, й особливості професії дипломата, він у курсі, що за час моєї дипломатичної служби в Харбіні у мене накопичилося чимало інформації. Інформації, на яку британський уряд закриває очі і яка може бути корисною для С.І.С., чи то пак — насамперед для вас, юначе! — спритно, наче фокусник, Морланд дістав із рукава конверта і посунув його до Марка. — Щоб ви могли довіряти мені цілком, ось лист вашого тестя зі Стамбула. Прочитайте його.