Спомини запорожця

Часом в кофейні пилась чашка шоколаду з тістечками або пахучими делікатними вафлями. Іноді запрошували добрі знайомі брата на склянку чаю.

В службі несподівано перед Різдвом дістав значне підвищення і поважно збільшену платню. Дістав звання щотовода, а це вже, крім плати, ставило в ряди державних урядовців доброго класу. Приблизилась надія на одержання першого рангу та в недалекій будучині ширша перспектива.

Пора була зимова, вечори довгі, пильніше засів за книжки-підручники. Купував ще книжки в єдиній українській книгарні, що провадили вище спомнені знайомі Лісіченки. Пані Марію знав з Олександрівська. Обоє бували і у нас.

В моїм підвищенні було клопотливе "але". Перегнав тоді кількох колег, що вже працювали давно. Чув себе в стосунку до їх ніяково, ніби щось завинив або колось скривдив.

Минула зима, праця йшла складно, працювалось охоче, мав також щось одложеного гроша, бо не проживав і половини платні, чув в собі здоров'я, охоту до праці та науки.

Дніпро ніс весняні води, розлився широко, раніше зламав та перемолов зимові кайдани — льодові поля.

Ходили тоді великими громадами на Кодацький поріг. Що ближче — чуть, як гуде, реве там стихія, як гримить та клекоче.

На березі тисячі людей. Заглушується крик, не чуть голосу. Вода несеться з неймовірною швидкістю. Товсті поля криги ламаються, перетираються, звалюються з півтораметрового перелому дрібними частинами. Часом вискочить високо вгору величезна крига, падає в воду і гине десь між скелями.

Тілько середина порогу чиста, без каміння. То хід, розчищений порохом та динамітом. Ходом часом проскоче велика крижина та зламається на переломі. Враження могутньої боротьби двох, здавалося б, непоборимих сил колосальне! Краса і хаос.

В Олександрівську повставав відділ Державного банку. Набирався персонал. З палати дехто починав старання до перенесення в банк. Хотілось і мені там перебратись, було б краще між своїми, хотя ж і тут чув себе дуже добре. Попросив начальника відділу про пораду і поміч. Підкреслив при тім, що почуваю себе не дуже добре в стосунку до старших колег, котрих випередив в службі.

Визвав управляющий генерал. Лічився він гострим та вимагаючим. Казав сісти та розказувать, як проводжу час після служби, де буваю. Запалив і підсунув папіроси. Не показався гострим та сухим. Погляд очей розумний, вникливий. Розказав докладно про театр, кіно, цирк, бузню, кофейню, де часом буваю, про приготовления до закінчення екстерном середньої школи. На дальші питання відповів, що не курю, смаку горілки не знаю, а дружби не заводив ні з ким, хотя ж не уникаю колег в спільних екскурсіях. Люблю перебувать в музеї.

Знав управляющий про мою справу з прокламаціями, та про це нічого не спомнив. Видно було, що моя оповідь йому сподобалась. Виразив згоду на перенесення до банку. Накінці по-батьківському дав кілька порад та похвалив стремління закінчить середню школу. Хто б допустив, що генерал — така порядна, розумна людина! Не був недоступним та сухим. Правник, ліберал, вирозумілий і зичливий. Часто милимось в людях з їх вигляду.