Попід Кичерами та над потоком

Кого на рогатці переглянули, дали «лумер», а потім поважили, той увійшов на торговицю та й відсапнув. Но! тепер можна відідхнути, почекати спокійно. Тепер уже худобина стоїть, челядин наче б подрімував. Але ж він пильно стежить за торгом.

Оце ґазда держить великого бугая: за кільця у ніздрях упняв ланцюгом. На вухах у тварюки металеві «кульчики», на рогах числа. Ще й пашпорт має кожен. А йому, наче божкові, наче диковинній тварині, очі набігли кров’ю, широке чоло поросле кучерами, кремезний карк, під горлом висять товсті складки шкури. Самовпевнено й крайньо байдуже стоїть велетень-бугай, батько незчисленних поколінь бойківської марги.

Молоді бички парами. Вони наче свіжо вилуплені каштани: бронзові, білолатасті. Шкура лискуча, м’яка, шовкова. Вони різної масти й відтінків, різного віку. Але які підібрані пари! Ріст однаковий і масть така ж. Гладкі й молоді як молоді божки в передчуванні майбутньої сили, що наростає в широких грудях і міцних ногах.

А тут корови. Латасті, сиві, бочулисті. Оті Красі, Ласі, Бочулі, Малейкі. Великими карими очима дивляться на своїх ґаздинь. А їх жаль за серце стискає. Кожну, як доньку виховали від маленької, пережили з нею всі роди, перетривожились всіма хворобами й лісовими пригодами. Але тепер пора продати…

Де-не-де заблеє вівця, захрунькає свиня і заплаче коза.

Та це дрібні штуки й не вони стягають увагу всіх. Грубі штуки стоять, котре їсть сіно, інше жвакає. Та всі вони тепер на диво смирні й доступні. До найгрізнішого бика підходять купці, оглядають, доторкають його, заглядають в рота, тоді вже й торгують.

Бойко спокійний, як його скотята. Підперся кривою палкою, байдуже й безпристрасно стоїть на торговиці разом з своїми бичками. Дозволяє оглядати, як дають погану ціну зовсім не відзивається. Мовчазний він, холодний і певен свого. І хоч згодом оживлюється, проте стоїть твердо на своєму:

— Ба, таже купцей много, а биків не дуже.

З своїх 160 не хоче опустити ні п’ятки, хоч купець кидається, піниться і скаженіє.

Цілий день триває торг. Ціни від стоп’ятдесят до шестисот, — як до штуки, чи пари. Спокійні переговори переходять інколи в палку скороговірку, а то й лайку та бучу. Тоді тягнуть до себе ланц і ґазда й купець, а гроші переходять з рук до рук. Меткі злодюжки тільки й виглядають пригожої хвилини, щоб ґазді вихопити гроші. Але, хай попадеться такий під ґаздівські буки! Зіб’ють, що й кісток не полічить.

Торгує бойківська столиця, б’ють живчики серця гір. Завтра вони знову вернуться до повільного ритму буднів і здрімаються під дрібними слотами, аж доки їх не пробудить новий торг «на другої Матки». І знову, як сьогодні загомонять дороги, а полотно й вишивка змішається з кольором тварини. Зійдуться знову ґазди з Дильови, Ступосян, Берегів аж ген з Волосатого, що вже за горами, де ґазди кажуть «лем», величають себе князями, а в задимлених скринях зберігають родові папери з печатками, хоч грамоти вони не знають.