Янголятко в кутих черевиках. Книга перша
- Автор: Ворзельська Генечка
- Серия: Янголятко в кутих черевиках #1
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-45-0
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Янголятко в кутих черевиках. Книга перша». Краткое содержание книги:
Здавалося, неможливо вигадати щось нове. Все вже вигадано, всі жанри випробувані, й письменники переписують одне одного. Проте авторка сміливо кидає виклик усім канонам, усім грандам, а заразом і читачам. Бо тільки такі твори можна оцінювати за великим рахунком. Бо тільки такі книжки мають шанс стати культовими.
Про що ця книжка? Про війну, про смерть, про кохання. Про нас із вами.
Можливо, це літературний комікс, а може — новий світ.
Але у будь-якому разі гарантуємо вам силу-силенну вражень. А чого іще вимагати від гарної книги?
— Ну-мо! Ну-ну-мо!
— Гей-гей!
Так, щоб в іншому кінці міста два стрільці завмерли, притиснувши цівку до цівки:
— Що це?
— Здається, женуть Крихітку.
— Я був певен, вона…
— Я теж чув про це.
— Схоже на брехню.
— Тоді робитимемо своє?
— Робитимемо своє.
— Бах-Бах.
А позаду:
— Ну ж бо, ну ж бо, гей-гей!
— Ну ж бо, Машинко!
— Ш-ш-ш-ш-ш…
Пішла? Добре? Не заважай?
— Гальмуй!
Я вдарила по гальмах.
— Ліворуч!
Я смикнула кермо.
— Тримаєш-шся?! Тоді тримайся!
Новий стрибок через вирваний днищем люк, що покотився з гуркотом.
— Ану ж бо!
І перша срібляста машина втелющилася в нього колесом, перевернулась і, розмалювавши асфальт сріблом, зі скреготом завмерла.
— Стріляй!
— Він уже вмер.
— Стріляй!!!
— Його вже немає.
Він іще був. Розрізавши ножем ремені, з машини крізь лобове скло.
Сріблястий металік… Чоловіки — великі діти. Як легко вибирати за них. Якщо пістолет, то найбільший, якщо силікон, то найважчий, якщо авто — синє, чорне чи сріблясте.
Ще до того, як привести їх сюди, у Це Місто Терору, я побувала в їхньому офісі. Я прийшла туди вночі, коли вони пішли спати.
Я обійшла їхні столи — дванадцять столів.
Я торкалася їхніх філіжанок — одинадцять філіжанок для кави.
Я розглядала їхні попільниці. Попільниць було сім.
Але я зробила це, щоб не пропадав вечір, записаний у моєму щоденнику, як «увечері в будинку Мисливців». Адже я знала, про що вони думають ще до того, як Мисливці Раз роз’їхалися по домівках спати. Адже я бачила на стоянці біля офісу дванадцять сріблястих машин.
Про що думаєш за кермом сріблястої машини? — «Буде неважко її впіймати?».
Сріблястий металік. Щоправда, тепер уже тільки чотири машини. Одначе такий самий колір мають не тільки тарани й дверцята, а й дула кулеметів.
— Вибереш кулемет?
— Звичайно.
— О! Найбільший!
Але це було гарно — чорне зі сріблом.
Чорне зі сріблом.
А коли кулемети виливали вогонь, срібло перетворювалося на золото, а обпалене вогнем небо здіймалося високо вгору.
— Та-та-та-та-та-та-та! — черга пробила асфальт до прокладених під ним труб.
— Та-та-та-та-та-та-та! — черга врізалася в стіну, перетворюючи цеглини на пил.
Повалена стіна.
— Та-та-та-та-та-та!
Уся площа стала іншою.
— Та-та-та-та-та!
Оголені ребра мертвого будинку. Стіни, долівка стелі.
— Та-та-та-та!
— Що там?
— Та-та-та!
— Схоже, кінець!
— Та!
І судомний біль у тілі моєї Машинки.
Але вона знайшла сили загородити собою вулицю, яка вела з площі до Найстаріших Будинків.
— Йди!
— Я не кину тебе!
— Йди!
— Я залишуся!
— Йди! — рвонувши кулемет на себе, вона встигла розчахнути дверцята. — Ну ж бо!
— Прощавай!
— …щ-щ-щ-щ-щ-щ-щавай, — з довгим, зниклим у «та-та-та» «щ-щ-щ».
Вона завмерла.
Три мисливці кинулися до неї.
— Заберіть її!
— Швидше!
І тоді спалахнули її фари і ожив кулемет.
Три піднятих над землею тіла.
— Ще троє!
— Дякую! — гукнула я.
Розділ 11
Тепер їх залишилося троє. Три Мисливці Раз.
Розділ 12
Наступний день — неділя.
Неділя, і цілий день місто відпочивало від стрілянини.
Навіть мешканці Замку Законів носили свої шоломи в руках. Навіть Вершники з Далеких Пагорбів приходили без байків. День, коли старі залишали свої будинки.
Раз на тиждень не запитувати:
— Що ти приніс?
А спитати:
— Що тобі принести?
Єдиний день на тиждень, коли в небі світило сонце.
Навіть моя квартира скрутила мені цигарку, не нагадавши, що я мала.
Я ходила до торговців:
— Куртки з нашивками «Стрибуни»! Можуть зійти за бойові трофеї!
— Гарне намисто з гільз!
— Вибухівка!
— Порох!
— Свинець!
— Хліб!
— Молоко!
— Ягоди!
— Мед!
— Ворожу по руці!
— Кольорові малюнки на тілі!
— А може, вам показати дорогу до поля високої трави?
Важке м’яке листя…
Так минуло ціле життя…
Вдих…
Залишитися тут назавжди…