Янголятко в кутих черевиках. Книга перша
- Автор: Ворзельська Генечка
- Серия: Янголятко в кутих черевиках #1
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-45-0
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Янголятко в кутих черевиках. Книга перша». Краткое содержание книги:
Здавалося, неможливо вигадати щось нове. Все вже вигадано, всі жанри випробувані, й письменники переписують одне одного. Проте авторка сміливо кидає виклик усім канонам, усім грандам, а заразом і читачам. Бо тільки такі твори можна оцінювати за великим рахунком. Бо тільки такі книжки мають шанс стати культовими.
Про що ця книжка? Про війну, про смерть, про кохання. Про нас із вами.
Можливо, це літературний комікс, а може — новий світ.
Але у будь-якому разі гарантуємо вам силу-силенну вражень. А чого іще вимагати від гарної книги?
У їхньому кабінеті. Сидячи на столі Пса.
А ще Чужі Міліціонери могли привести мене сюди без пістолета, у роздертій після нічної гонитви куртці й завести до кабінету:
— Хто це?
— Я вперше бачу такий герб.
— Були інші?
— Ні. Вона була сама.
— Що в кишенях?
Куля, серденько, крильце янгола, кілька м’ятних цукерок.
— Що з руками?
Вони притисли б мої руки до столу, замазавши їх фарбою, і лишили б відбитки долонь на сотні аркушів.
Їхній комп’ютер сказав би:
— Крихітка. Вбивця. Винна. Смерть.
І роздрукували б список з моїми відбитками на кожній сторінці.
— Подорожні у селищі біля Далеких Пагорбів. Народжені Вночі. Грабіжники. Три Свистуни. Патрульні Висотних Будинків. Мерці і Мисливець Раз.
Так. Я вбила його. Четвертого з тих, котрі прокинулись й повернулись до свого будинку.
Четвертий із тих, котрі прокинулися, сказав до своїх дверей:
— Відчиніть мені.
Мисливець Раз вимовив:
— Мені, — зайшов у темряву квартири, кинув сірника у бензинову кулю та в її спалахові побачив мене.
— Я гадала, в тебе є кіт, — сказала я. — Ти прийдеш, покличеш його, а замість нього вийду я.
— У мене немає кота, — посміхнувся Мисливець.
Обидві руки в кишенях: вгадай, у якій пістолет.
— Я приготувала тобі вечерю.
— Невже? — сказав він.
— Може, поїси?
Адже він міг стати мені…
Але — ба-ба-бах!!! — наші три постріли злилися в один.
Він.
Я.
Він. Мертвий. За мить до того, як упав.
— Так, — скажу я. — Я вбила його.
— Мисливець Раз, — скаже Пес. — Щось знайоме…
А Залізний Чоловік скаже:
— Тижнів два-три тому…
Та ні, це було набагато раніше.
— То ти зізнаєшся? — сказали мені чужі карні міліціонери.
— Авжеж, — сказала я.
— Виходить, ми мусимо покарати тебе, — і вони повели мене коридорами через підвали у двір, щоб, не зав’язуючи мені очей, застосувати закон.
— Ти вбивця.
— Вбивця.
— Тебе треба покарати.
Від тих, хто охороняє закон, — скільки завгодно разів.
І в коридорі я побачила ще одного мисливця.
Мої руки, закладені за потилицю, його руки, скуті за спиною.
— Здоров, Крихітко.
— Здоров, мисливцю.
— І ти?
— Зустрінемося на небесах.
— Без розмов, — карний міліціонер штовхнув мене в спину.
— Без розмов, — нагадав мисливцеві карний міліціонер.
Нас виведуть на сходи перед Палацом Закону і вистрілять услід, щоб могли скотитися до патлатих людей, які знають тільки слово «любов». Вони закопають нас…
Але вони можуть і не впізнати мене, і тоді, сидячи на столі в кабінеті Залізного Чоловіка, я посміхнуся, коли він скаже:
— Мисливець? Щось таке було тижнів два-три тому…
Я почую постріл за вікном. Вирок виконано і втілено, ділянки полювання на Крихітку, мертвий Мисливець Раз скотиться до ніг патлатих гробарів, що носять амулети з голубиних лап.
Тепер їх залишилося дев’ять.
— Що? — перепитає Залізний Чоловік.
— Тепер їх залишилося дев’ять, — скажу я. — Дев’ять мисливців Раз.
— Може тобі допомогти?
— Не треба, — відповім я.
— Будь обережна, — скаже мені Пес.
— Будь обережна, — сказав мені Пес.
Я махнула рукою у відповідь і вийшла на вулицю.
Я вийшла на вулицю.
Сірий будинок Палацу Закону дивився на мене важкими від мішків із піском вікнами.
— Йдеш?
— Та ні. Я вже пішла.
— Я наздожену тебе.
— Наздоганяй.
І він увімкнув сигнал тривоги:
— Ми шукаємо вбивцю Крихітку! У наказі немає слова «живою»! Тому, хто знайде…
Я не дослухала. Мені знову довелося тікати.
Хто хутчіш: Крихітка, Дев’ять Мисливців чи Сто Кримінальних Міліціонерів?
І раптом десь там під землею п’яний старець засунув руку в електричний щит і просто переді мною спалахнув ліхтар й освітив чорний провал метро.
— Хо, — я зійшла вниз зітертими сходами ескалатора єдиної станції.
— Ти куди?
— Додому.
— Останній потяг був сто чотирнадцять років тому.
Розділ 9
Народжені Вночі та Патрульні Висотних Будинків грали у футбол.
М’яч набитий травою та камінням. Зручно влучити в голову, зручно підкинути і вдарити ногою. Схопити, побігти, завалити на спину і закрити м’яч собою, коли на тебе накинуться відразу троє.