![Син сонця [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/7/2/9/sin-soncya-uk-download.jpg)
Син сонця [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Син сонця [uk]». Краткое содержание книги:
Зрештою, з Кампільї повернувся Пурочана, вірний вивідач Дурьйодгани, який і підтвердив, що всі чутки є правдивими. Пандави жили при дворі Друпади, його донька стала їх спільною дружиною, а старий князь почав подумувати про відвоювання північних земель. До того ж княгиня Кунті, бувши кровною родичкою Крішни Васудеви, просила допомоги у володаря Двараки, і Темноликий їй ту допомогу пообіцяв. Настрашений цим звітом Дурьйодгана вирішив заручитися згодою свого батька Дгрітараштри, котрий офіційно залишався Великим Князем, на майбутню війну з братами у перших.
Ідучи на авдиєнцію, Дурьйодгана попрохав Карну супроводжувати його. Сліпий князь зустрів їх привітно: він обожнював первістка, а до Карни добре ставився як до синового друга.
— Розумієте, батьку, — схвильовано заговорив Дурьйодгана, навмисне опускаючи титули, аби розчулити старого синівською любов'ю, — ці люди хочуть нашої погибелі! Сини вашого молодшого брата хочуть правити Гастінапуром! З якого це часу молодша гілка займає місце старшої?!
— Але що ж ми можемо зробити? — розгублено спитав Дгрітараштра.
— У мене є безліч способів! — вигукнув Дурьйодгана, — відомо, що Накула та Сагадева є завше в тіні своїх братчиків, а княгиня Кунті, ясна річ, більше прихильна до рідних дітей. Близнюків треба посварити з рештою, і тоді на двох ворогів стане менше.
— А як не вийде? — спитав сліпий князь зацікавлено?
— Можна перекупити Друпаду з синами і зробити їх нашими союзниками. В крайньому разі навіть віддати їм ту нещасну провінцію! Дгрітараштра похитав головою:
— Це нічого не дасть. Навпаки, вони подумають, що ми їх боїмося.
— Можна підкупити когось, аби прикінчили хоч би Бгімасену! — мовив Дурьйодгана мрійливо, — без брата Арджуна не вартий і чверті нашого Радгеї! А й справді… Карна поїде до Кампільї з пропозиціями миру, вони повернуться, а тоді вже…
Карна мовчки похитав головою. Дурьйодгана пирхнув:
— Тебе мало ще, видно, ламали, Вайкартано, що ти й досі бридишся таємною війною. Ну, гаразд, є інший спосіб. Хай вони переб'ють один одного самі. Треба лишень підкинути через когось із слуг плітку про те, що Драупаді любить, скажімо, Арджуну більше за інших, а про решту говорить зневажливо. Або підсунути їм вродливих наложниць, аби панчалійка їх покинула, і тоді союзу з Друпадою прийде край.
— Розумно, — озвався Дгрітараштра. Дурьйодгана глипнув на Карну:
— Ну, а ти чого мовчиш, Радгеє, друже мій? У тебе швидкий розум, порадь же що небудь!
Карна підвів голову і заговорив повільно, але виразно:
— Ти невірно судиш, о Дурьйодгано,! Не можна битися такою зброєю, бо навіть в разі перемоги нам навіки не відмитись від нечестя. Ти і раніше влаштовував на
Пандавів замахи, але у тебе нічого не вийшло. Тим більше тепер, коли у них виросли крила! Нині вони тобі не довіряють… Не вдасться, — тут болісна гримаса пересмикнула лице воїна, — і посварити з ними Драупаді. Сотні жінок бажають багатомужжя, а лише вона цього досягла…
— Ти і досі її кохаєш, бідний мій друже, — озвався Дурьйодгана зі щирим співчуттям.
— Менше з тим! Я пропоную діяти, доки вони ще не зібрали війська і не уклали нових союзів! Доки князь панчалів не готовий до війни, доки Крішна Васудева не став на їхній бік — дій же, Дурьйодгано!
— Ти пропонуєш захопити Кампілью, — одразу зрозумів Дурьйодгана, — але це…
— Доблесть — цнота кшатріїв і закон для хоробрих! — вимовив Карна, і голос його задзвенів, як тятива «Віджаї», — збери ж військо, друже, і рушай на Друпаду війною! Не можна досягати мети хитрістю і підлістю! Дій же силою, князю, і перемагай! Я не бачу для тебе іншого вибору!
Старий Дргітараштра задоволено кивнув головою:
— Твоя мова сповнена відваги, — сказав, — вона личить тобі, о сину Адгіратги. Але такі речі, як нова війна, не вирішують утрьох. Зберімо ж раду і послухаємо, що скажуть Бгішма, Дрона та Відура.
— Бгішма, Дрона та Відура! — вигукнув Дурьйодгана, коли вони з Карною вийшли з покоїв Дірітараштри, — що путнього можуть сказати ці троє?! Бгішма обожнює синів Панду, для Дрони немає милішого за Арджуну, а Відура… Мені здається, що якраз дядечко, котрий полюбляє шпигувати, і попередив Пандавів про небезпеку, перед тим, як вони рушили до Варанавати. Ось побачиш, Карно, війни не буде!
— Навіть, якщо це й так, — промовив Карна, — я благаю тебе, друже, не роби нічого, що покрило б тебе безчестям.
— О, Карно, Карно…, - зітхнув Дурьйодгана, — ти наче й справді напівбог, і душа твоя ясна як полум'я… Та тільки людське життя — це бруд, Вайкартано, і я, на відміну від тебе, не боюся закаляти в ньому шат! Ось побачиш, завдяки мудрим порадникам, ми ще будемо зустрічати Пандавів квітами, а мали б — стрілами! Але цього разу я послухаюсь тебе і не буду вживати іншої зброї. Хай все станеться, як Боги схочуть.