Син сонця [uk]

Чаті поспішно схопив упряж і закричав до слуг-панчалійців, аби підігнали коней. Карна підвівся і відійшов вбік, прислухаючись до гамору, що дедалі гучнішав. Провів рукою по вологому волоссю і намацав за вухом квітку Драупаді.

— Ти вже починаєш в'янути, — сказав, пестячи квітку, — скажи мені, мила, невже твоя господиня не могла відмовити мені якось інакше? Невже вона не могла сказати, що їй просто не до вподоби кшатрій Карна? Ми з тобою, квітко, є однаковими жертвами Дурги… І тому я не кину тебе… І не потопчу ногами, як стоптала твоя пані твоїх сестер, призначених для мене. Я цілуватиму тебе, як цілував би чорне волосся коханої. Спочинь у мене на грудях і забудь про свій біль…

Юнак примостив квітку під накидкою. Гамір на арені не вщухав. Раптом Карна розчув десь зовсім поруч своє ім'я.

— Карно! Карно! Та де ж ти подівся?!

Дугшасана вибіг з-за павільону і спинився, роздивляючись.

— Я ось, — озвався Карна, — що сталося, сину Дгрітараштри?

— Після того, як ти пішов, — шпарко заговорив Дугшасана, — ніхто так і не зміг натягнути вдруге тятиву на того клятого лука! І тут на арену виходить брагман…

— Ашваттгаман? — спитав неуважно Карна.

— Та ні, Драуні мовив, що все одно не натягне тятиву і тому не хоче даремно ганьбитись. Зовсім невідомий брагман з затуленим покривалом лицем. Він з першого разу зігнув лук і повторив все те, що зробив ти!

Карна спробував усміхнутись:

— Невже син Джамадагні вирішив одружитись? Крім Парашурами та ще Дроначар'ї я не знаю брагмана, що був би здатний на подібне.

— Що за дурні жарти! — вигукнув Дугшасана, — Парашурамі вже сотня років, а Дрони немає в Кампільї! Але це ще не найстрашніше! Панчалі уквітчала його гірляндою!

— То й що? — мовив Карна байдуже, — її воля вибирати…

— Та прокинься ж, Вайкартано! Хіба можна, аби кшатрії поступилися знавцям Вед, коли мова йде про володіння зброєю! Сваямвара лише для нашої варни, і брагмани не повинні брати у ній участи! Виняток є лише для служителів Індри, але той двічінароджений не носить відзнак, наче якийсь відлюдник! Хіба можна допустити, аби Драупаді дісталась лісовому самітнику! Це ж справжня ганьба для воїнів!

— Треба було сильніше згинати лука, — сказав Карна ледь стримуючи роздратування, — облиш мене, Дугшасано! Бийся сам за князівну панчалів, а мені, низьконародженому, нема чого там робити.

— Цей брагман — лучник рівний тобі, Карно, — мовив Дугшасана вкрадливо, — люди подумають, що ти злякався…

— Де моя зброя, Чаті? — гукнув Карна до візничого, що якраз підігнав колісницю,

— На колісниці не проїхати межи будівель, — попередив Дугшасана.

— Чаті! — сказав Карна владно, — дайте-но мені «Віджаю» і сагайдак!

— Вдягни хоч нагрудника, синку, — попрохав колісничій, — шолом візьми… Хто- зна, що там за ворог!

Карна обережно поправив квітку під накидкою.

— Я ж невразливий, — сказав лагідно, — та й битись з брагманами не личить кшатрію. Я лише подивлюсь, що там коїться. Та й годі… Тримайте-но колісницю напоготові.