![Син сонця [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/7/2/9/sin-soncya-uk-download.jpg)
Син сонця [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Син сонця [uk]». Краткое содержание книги:
— Ти добре б'єшся, — сказав юнак до супротивника, — хто ж ти такий? Небагато брагманів можуть встояти проти учня Парашурами, хіба що самі вчилися у нього.
— О, Карно, — відповів брагман, — я не вчився у винищувача кшатріїв… Але в цім бою тобі мене не здолати. Відступись, воїне, сьогодні не твоя битва!
- І чому ж це? — поцікавився Карна, зручніше охопивши руків'я меча.
— Бо Драупаді вибрала мене. А воля дівчини — закон сваямвари. Брагман поволі стягнув запинало. Карна випростався.
— Арджуна… — мовив тихо, — то ти живий? А інші? А ваша мати?
— Твій друг Дурьйодгана не очікував цього, а, Карно? — спитав Арджуна насмішкувато, — живі, авжеж! Дехто дуже хотів відправити нас до царства Бога Ями… Ото вже буде розчарування!
— Я хотів вас попередити, — мовив Карна, — але не встиг. Сподіваюсь, ти не думаєш, що я приймав у цьому участь? Хоча мені нема чого й радіти з вашого порятунку.
— Я був тут з самого початку, — сказав Арджуна, розглядаючи свого розщепленого лука, — ти добре стріляв…
— З самого початку…, - повторив Карна. Очі його спалахнули синім лиховісним вогнем. — ну, посмійся ще й ти! Скажи щось таке…дошкульне! Але тоді ти пошкодуєш, сину Прітги, що врятувався з рук Агні! Я ж все одно знищу тебе! Не зараз так потім! Я не Дурьйодгана і не є майстром інтриг та хитрих пасток! Але я таки вийду проти тебе з луком, і тоді побачимо, хто переможе!
— Радгеє, - мовив примирливо Арджуна, — я зовсім не хочу над тобою глумитись. Я вже не той молодий вельможа, яким був півроку тому. Я побачив життя таким, як воно є, з пилом доріг, з брудом, зі смертельною втомою… Мені доводилось навіть просити милостиню, аби прогодувати братів і матір. Цього я Дурьйодгані не подарую, але щодо тебе… Ти справді інший, Карно, і я можу ненавидіти тебе та не можу з тебе сміятись. Даю слово, що таки вийду з тобою на двобій, і ми, врешті, з'ясуємо, хто з нас перший. Але і ти пообіцяй мені…
— Що? — спитав Карна, поволі заспокоюючись.
— Що ти не оповіси синам Дгрітараштри про те, що пізнав мене. З мене буде досить твого слова.
— Як з мене — твого, — вимовив Карна і ледь усміхнувся, — присягаю, вороже мій! Арджуна простяг йому руку:
— Зустрінемось у битві, Вайкартано!
— Так, — озвався Карна і стис руку ворога, — щасти тобі, Пхальгуно!
— Тобі теж…
— Спиніться, о кшатрії! — закликав тим часом Крішна Васудева, і від звуків цього голосу поволі стихав бій. Крішна розняв і найзапекліших бійців — Шалью та другого «брагмана». Розняв якраз вчасно: Шальї бо було непереливки, ще трохи, і супротивник прикінчив би його.
Карна обернувся спиною до павільонів і пішов до своєї колісниці, так і не глянувши востаннє на ту, що на коротку мить заволоділа його душею. З решти князів на весілля не зостався ніхто, і Кампілья спустіла того ж вечора.
Карна, вірний даному слову, не розповів нікому про те, ким був обранець Драупаді. Та до Гастінапуру почали доходити чутки одна за одну дивніші.
Говорили, що Пандави не загинули під час пожежі у Варанаваті, що знайдені тоді обгорілі до невпізнання тіла належали комусь із слуг. Оповідали, що саме Арджуні Пхальгуні Драупаді віддала свою руку, і нині князь панчалів має стати союзником княжичів у боротьбі за Гастінапур.
Найдивнішою ж була історія про те, що, нібито княгиня Кунтідеві, боячись, аби сини не пересварились за красуню Панчалї, змусила невістку одружитись з усіма п'ятьма братами. Князь Друпада нібито, спершу був шокований оригінальним шлюбом одиначки, але потім, певно, розважив, що п'ятеро союзників краще, аніж один, хоч би й такий, як Арджуна Пхальгуна. Князівна ж мала цілком задоволений вигляд, чого аж ніяк не можна було сказати про бідолашного Пхальгуну. Та великий лучник, скутий залізним послухом, який підтримувала княгиня в своїй родині, скорився материній волі, а решта братів лише раділа з несподіваного щастя.
Дурьйодгана, до якого теж дійшли усі ці розмови, нетямився з тривоги і теж шукав собі союзників. Карну він тримав при собі, не відпускаючи ні на крок. Вайкартана, похмурий наче ніч, і сам не робив спроби повернутися до Ангу, сподіваючись на війну
з панчалами. Князь Ангу нині жив у палаці, а покої його були поруч з покоями Дурьйодгани. Юнак навіть батьків навідував рідко, але щодня посилав їм якісь дарунки і записочки зі старим Чаті. Візничий Карни не втримався і оповів Радзі з Адгіратгою все про невдале залицяння сина. Адгіратга лише зітхав — справджувалися бо його найгірші побажання, а Радга плакала від жалю до сина і кляла на всі заставки «панчалійську демоницю».