Емілі в пошуках веселки
- Автор: Монтгомери Люси Мод
- Серия: Емілі з Місячного Серпа #3
- Язык: украинский
- Переводчик: Ольга В. Макарова
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Емілі в пошуках веселки». Краткое содержание книги:
Це третя книга трилогії Люсі-Мод Монтгомері Емілі з Місячного Серпа.
— Я виплатила свої борги і маю достатньо грошей у банку, щоб придбати те, що Дін називає моїми весільними шатами. А ти гачком сплела для мене дві чарівні пишні спідниці, тепер не маю потреби купувати їх, — трохи стомлено і роздратовано відповіла вона тітці Лаурі. — Тож який тепер у цьому всьому сенс?
— Це… через падіння ти втратила… втратила свою амбітність? — затинаючись, перепитала сердешна тітка Лаура, озвучуючи те, що мордувало її всю зиму.
Емілі всміхнулась і поцілувала її.
— Ні, люба. Воно цього не стосується. Нащо перейматися через звичайну природну подію? Ось я, дівчина, що готується до весілля і до майбутнього подружнього життя в новому домі, тож мені просто є про що думати. Хіба це не пояснює того, що мене відтепер мало турбує те, що раніше було таким важливим?
Так мало бути, однак того вечора Емілі вислизнула з дому після заходу сонця. Її душа жадала свободи, й Емілі мусила спустити її з повідка бодай на якусь хвильку. То був звичайний квітневий день, коли на сонці було тепленько, а в тіні зимно. Холод відчувався навіть на тлі сонячних променів. Вечір також був зимним. Небо було вкрите зморшкуватими сірими хмарами аж до самого обрію, де ще видніла бліда й блискуча жовта смуга, на якій за темними пагорбами поволі з’являвся світлий смутний молодик. Навкруги не було жодного живого створіння, крім неї; холодні тіні спускалися на мертві ще поля, надаючи пейзажу ранньої весни невимовно сумного й скорботного вигляду. Емілі відчула безнадію, споглядаючи все це, неначе найкращі дні її життя залишились у минулому. Подібні о́брази завжди справляли на неї велике враження — либонь, занадто велике. Вона була навіть рада такому понурому вечорові. Будь-що цієї миті відтворювало її настрій. Вона чула, як коло берега здригається море. У її голові виникли чотири рядки зі старого вірша Робертса[20]:
Нісенітниця! Туманна дурна сентиментальна нісенітниця. Більше нічого подібного!
Але ж той лист від Ільзи, який того дня надійшов до Місячного Серпа! Тедді рушав додому. Він мав приплисти на «Флавіані». Він буде вдома майже все літо.
— Якби б усе це могло статися до його приїзду, — бурмотіла Емілі.
Постійно боятися завтрашнього дня? Бути задоволеною, навіть щасливою сьогоднішнім, але увесь час боятися завтрашнього. Невже це її життя? І звідки цей страх до завтра? Ключ від Розчарованої Оселі вона всюди носила з собою. Вона не була там іще з листопада й нестримно хотіла бачити свій дім — гарний, бажаний дім, який чекає на неї. Її дім. У млі його чару та врівноваженості щезнуть усі страхи та сумніви. Там до неї повернеться дух торішнього літнього щастя. Вона спинилася коло садової хвіртки, щоб любовно подивитися на свій дім здалеку — милий будиночок, який примостився попід старими деревами, що м’яко зітхали — зітхали так само як і тоді, коли вона було ще дитиною. Чорноводдя, яке розташувалось нижче, видавалося сірим і похмурим. Вона любила Чорноводдя в усіх його проявах: його літній блиск, його сутінкове срібло, його дивовижу в місячному сяйві, кола, що вкривали його під час дощу. Зараз вона також любила його — темне і задумливе. У цьому похмурому пейзажі, що ніби чекав на щось, був якийсь пронизливий сум, неначе… дивна думка пронеслась у її голові: неначе все навколо боялося весни. Вона була немов одержима цими постійними думками про страх. Вона підняла погляд на вершину пагорба, що видніла крізь шпилі осокорів. Несподівано з блідого просвіту між хмарами на неї блиснула зірка — Вега з сузір’я Ліри.
20
Чарлз Джордж Дуглас Робертс — відомий канадський поет і письменник-натураліст. — Прим. перекладача