Емілі в пошуках веселки
- Автор: Монтгомери Люси Мод
- Серия: Емілі з Місячного Серпа #3
- Язык: украинский
- Переводчик: Ольга В. Макарова
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Емілі в пошуках веселки». Краткое содержание книги:
Це третя книга трилогії Люсі-Мод Монтгомері Емілі з Місячного Серпа.
— Цього старого кота ти любиш більше ніж мене, Емілі, — сказав одного разу Дін. Сказав нібито жартівливо, але з ноткою серйозності.
— Я мушу любити його, — захищалась Емілі. — Він уже геть постарів. А в тебе ще стільки років нашого спільного життя попереду. І в мене завжди має бути кіт. Будинок не може стати повноцінною домівкою, доки в ньому нема того цілковитого задоволення, яке випромінює кіт, обвивши свої лапки хвостом. Кіт додає таємниці, чару, родзинки. А в тебе має бути собака.
— Після смерті Твіда я ніколи вже не хотів іншого собаки. Але, можливо, одного я таки заведу… зовсім іншої породи. Ми потребуватимемо собаки, щоб тримати твоїх котів у залізному кулаку. О, хіба ж не чарівно усвідомлювати, що певне місце належить тобі?
— Значно краще усвідомлення того, що ти належиш місцю, — відповіла Емілі, пестливо дивлячись на їхній дім.
— Ми з нашим домом станемо близькими друзями, — погодився Дін.
Одного дня вони розвісили картини. Емілі взяла з собою до їхнього дому свої улюблені полотна, в тому числі Леді Джованну та Мону Лізу. Ці дві картини вона повісила в кутку між вікнами.
— Тут же буде і твій письмовий стіл, — сказав Дін. — І Мона Ліза нашіптуватиме тобі безсмертний секрет своєї усмішки, а ти запишеш його в оповіданні.
— Я гадала, ти не хочеш, аби я надалі писала, — промовила Емілі. — Мені здавалося, тобі ніколи не подобались мої твори.
— Так і було, коли я боявся, що вони можуть відібрати тебе в мене. А зараз це вже не має значення. Я хочу, щоб ти робила все, що приносить тобі задоволення.
Емілі почувалася досить дивно. Вона ще жодного разу не взяла до рук пера, відколи занедужала. Минали дні, і відраза до самої думки про це зростала. Думати про писання означало думати й про спалену нею книгу, а це завдавало сильного болю, який межував із божевіллям. Вона припинила шукати влучних слів, її було вигнано з її старого зоряного королівства.
— Хочу повісити стареньку Елізабет Бас над комином, — перервав її роздуми Дін. — «Гравюра з портрету Рембрандта». Хіба не розкішна літня пані, Зіронько, в цьому білому капелюшку і з величезним білим коміром? А чи бачила ти коли-небудь таке кмітливе, насмішкувате, самовдоволене й трохи навіть презирливе старече обличчя?
— Не думаю, що я могла б сперечатися з Елізабет, — задумливо відказала Емілі, — відчувши бодай, що вона великим зусиллям волі тримає руки складеними й може дати тобі у вухо, якщо ти з нею не погодишся.
— Вона більше сторіччя була вкрита порохом, — мрійливо промовив Дін. — А зараз вона знов живе на цій дешевій репродукції Рембрандтового полотна. Дивлячись на неї, очікуєш, що вона от-от заговорить. Але, як і ти, я відчуваю, що вона не миритиметься з жодним безглуздям.
— Але мабуть вона приберегла також у кишені своєї сукні цукерочку для тебе. Така мила рум’яна шляхетна літня пані. Без сумніву, вона керувала своєю родиною. Її чоловік завжди робив так, як вона того хотіла, навіть не підозрюючи про це.
— Гадаєш, вона мала чоловіка? — засумнівався Дін. — На її пальці нема обручки.
— Тоді вона мала бути найрозкішнішою старою панною, — поставила крапку Емілі.
— Наскільки її усмішка відрізняється від усмішки Мони Лізи, — зауважив Дін, переводячи погляд з однієї на іншу. — Елізабет терпляча, і на її обличчі є лиш натяк на хитрощі, як у кота, що дрімає побіля неї. Однак обличчя Мони Лізи сповнене одвічної принади та звабливості, від яких у чоловіків зносить дах. Вона своєю усмішкою вписує себе пурпуровими сторінками в туманну книгу історії. Джоконду легше покохати. А Елізабет була б кращою тітонькою.
Стару мініатюру своєї матері Дін повісив над коминною поличкою. Емілі ніколи не бачила його матір. Вона виявилася вродливою жінкою.
— Але чому вона така засмучена?
— Бо вийшла заміж за Пріста, — відповів Дін.
— Я теж буду засмученою? — піддражнила його Емілі.
— Ні, якщо це залежатиме від мене, — сказав Дін.