Емілі в пошуках веселки

То були славні й веселі хвилини, коли вони зупинялися, щоб перепочити. У північному кутку їхнього подвір’я росла ялиця, на якій розташувала своє гніздечко вільшанка. Саме це гніздечко вони споглядали і захищали від Даффі під час відпочинку.

— Подумай лишень про музику, написану на цій крихкій блакитній стіночці, — якось сказав Дін, торкаючись яйця. — Це либонь буде не музика місяця, але земна музика, така домашня, солодкава і сповнена радості життя. Колись це яйце перетвориться на вільшанку, Зіронько, яка на заході сонця блаженними трелями кликатиме нас додому.

Вони подружилися зі старим кроликом, який часто виходив з гаю, аби пострибати по їхньому саду. Вони бавились удвох: хто зможе вдень налічити більше білочок, а ввечері — кажанів. Додому вони йшли тільки тоді, коли ставало вже занадто темно для роботи. Інколи вони всідалися на сходинках з піщанику й прислухалися до меланхолійної ніжності нічного вітерцю, що вигравав над морем. Вони дивилися, як на них зі старезної долини насуваються сутінки, як хвилюються і мерехтять тіні під ялицями, як Чорноводдя перетворюється на велетенський сірий ставок, що тремтить під світлом ранніх зірок. Даффі сідав поміж ними, дивлячись на все своїми величезними подібними до двох місяців очиськами, а Емілі щоразу тягала його за вуха.

— У такі миті починаєш трохи краще розуміти кота. Зазвичай він незбагненний, але коли надходить час присмерку і роси, можна вловити проблиск Танталової таємниці його сутності.

— У такі миті можна вловити проблиски всіх таємниць, — відказав Дін. — У ночі, подібні до цієї, я завжди думаю про «вершини, де пахощі зростають»[16]. Цей рядок старого гімну, який співала мені мати, завжди мені подобався, хоч я й не міг «летіти, подібно до молодого оленя чи козулі»[17]. Емілі, я бачу, що ти вже маєш цілком зрозуміле бажання обговорити, в який колір ми пофарбуємо наш дерев’яний сарай. Не роби цього. Ніхто не повинен говорити про такі приземлені речі тієї миті, коли от-от має зійти місяць. Це буде прекрасно, я вже приготувався відчути всю красу. Але якщо вже ми змушені поговорити про облаштування житла, давай одразу обговоримо ті речі, яких ми ще не маємо, але які мусимо мати. Це човен для нашого плавання Чумацьким Шляхом, наприклад… це ловець снів і казанок дельфійського варива на свята. І чи не могли б ми облаштувати весняний куточок Понсе де Леона[18] он там? Чи, може, ти б хотіла, щоб там було джерельце Касталії[19]? Нехай це стане тобі весільним подарунком: зробиш, що сама забажаєш. Але тут обов’язково мають знайти місце шати з сірих сутінків та вечірня зоря для твого волосся. Також має бути прикраса з місячного сяйва та шалик із західніх хмар.

О, як вона любить Діна… Як вона любить його. Якби вона лиш могла його покохати!