Що таке антична філософія?
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-2-3
- Переводчик: Сергей Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Що таке антична філософія?». Краткое содержание книги:
Зрозуміло, що книга, написана з таких позицій, не обмежується викладом «поглядів» античних філософів: за улюбленим висловом її автора вона покликана не лише інформувати, а й формувати. Розповідаючи про античну філософію як історичний феномен, твір пропонує читачу авторське розуміння філософії і, що можливо є найважливішим, спосіб прочитання філософських (і не тільки античних) текстів.
Книга вперше презентує наукову спадщину видатного філософа-антикознавця українською мовою.
Згідно з Аристотелем, ми передчуваємо у природі божественну присутність. У цьому сенс слів Геракліта, на які він посилається. Чужинці, які приходять відвідати філософа, очікують, що їх прийматимуть у просторій кімнаті, де горить головне вогнище будинку на честь Гестії, однак Геракліт запрошує їх підійти до кухонної плити[253], оскільки кожен вогонь є божественним. Це означає, що священне більше не обмежується певними місцями, олтарем Гестії, наприклад, і що будь-яка метафізична реальність, увесь Всесвіт є священними. Найскромніші істоти мають свою частку прекрасного, свою частку божественного.
Ми говорили з приводу Платона[254], що пізнання завжди пов’язане з жаданням та емоціями. Ми можемо повторити це щодо Аристотеля. Задоволення, яке відчувають, споглядаючи істот, є задоволенням, що відчувають, споглядаючи того, кого люблять. Будь-яка істота для філософа є красивою, оскільки він здатен помістити її в перспективу задуму Природи, а також загального та ієрархічно організованого руху Всесвіту до принципу, що є найвищим предметом жадання. Цей тісний зв’язок між пізнанням та емоціями виражається у формулі «Метафізики»: «Найвищий предмет жадання збігається з найвищим предметом розуміння»[255]. Тут теоретичний спосіб життя ще раз розкриває свій етичний вимір. Філософ отримує задоволення від пізнання істот тому, що він, зрештою, не жадає нічого іншого, окрім того, що веде його до найвищого предмету жадання. Можна виразити цю ідею за допомогою зауваження Канта: «Безпосередній інтерес до краси природи […] завжди є ознакою доброї душі»[256]. Це так, бо, на думку Канта, така душа отримує задоволення не лише від форми природної істоти, а й від її існування, «без втручання чуттєвої привабливості чи якоїсь мети, якою б ця істота наділялась». Задоволення, яке отримують від краси природи, як це не парадоксально, має своєрідний незацікавлений інтерес. В аристотелівській перспективі ця незацікавленість відповідає відстороненню від себе, шляхом якого індивід піднімається на рівень розуму, інтелекту, які є його справжнім Я, і усвідомлює привабливість, яку має для нього вищий принцип, найвищий предмет жадання та розуміння.
Відтак, чи можна все-таки визначати «теоретичне» життя як «життя вченого»? На мою думку поняття «вченого» у його модерному значенні надто вузьке, щоб вмістити одночасно настільки різні види діяльності, як складання каталогу переможців на Піфійських іграх та рефлексія над буттям як буттям, спостереження за тваринами та доведення існування першопринципу руху всесвіту. Важко відносити до діяльності «вченого» діяльність розуму, яка, згідно з Аристотелем, в окремі привілейовані моменти аналогічна діяльності першопринципу, що є Думкою Думки. Аристотель, як ми вже бачили[257], намагається пояснити те, що можна назвати блаженством божественної думки, порівнюючи її з тим, що в рідкісні моменти переживає людський інтелект. Вочевидь, блаженство людського інтелекту сягає своєї найвищої точки тоді, коли він у окремі моменти в нероздільній інтуїції мислить нероздільність божественної краси[258]. Немає нічого віддаленішого від теорії, як теоретичне, тобто споглядання.
253
Robert L. Héraclite à son fourneau // Robert L. Scripta Minora… — P. 61—73.
254
Див. вище, c. 88—90 [у електронній версії — підрозділ Духовні вправи. — Прим. верстальника].
255
Аристотель, Метафізика, XII, 1072 a 26 і далі.
256
Кант І. Критика здатності судження, §42.
257
Див. вище, с. 101—103 [у електронній версії — розділ «Теоретична»форма життя. — Прим. верстальника].
258
Аристотель, Метафізика, XII, 1075 а 5. «Як людський інтелект, у ті окремі моменти коли він не має [цілком ймовірне припущення Діано в його виданні «Метафізики» (Bari, 1948)] предметом складні речі (оскільки добро містить не та чи та частина, найвище добро є у певній неділимій тотальності, що відрізняється від нього), так і Думка, яка є думкою про себе саму, упродовж усієї вічності». Див., також: Теофраст, Метафізика, 9 b 15 у перекладі Ж. Тріко: «Можливо, найбільш істинним є те, що споглядання Реальностей подібного роду відбувається за допомоги самого розуму, який осягає їх безпосередньо і наче вступає в контакт з ними, а це пояснює той факт, що він ніяк не може помилятися щодо них».