Що таке антична філософія?
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-2-3
- Переводчик: Сергей Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Що таке антична філософія?». Краткое содержание книги:
Зрозуміло, що книга, написана з таких позицій, не обмежується викладом «поглядів» античних філософів: за улюбленим висловом її автора вона покликана не лише інформувати, а й формувати. Розповідаючи про античну філософію як історичний феномен, твір пропонує читачу авторське розуміння філософії і, що можливо є найважливішим, спосіб прочитання філософських (і не тільки античних) текстів.
Книга вперше презентує наукову спадщину видатного філософа-антикознавця українською мовою.
Уяви собі, що ми відмовляємося визначати для кожного предмету дискусії Форму, певну Ідею. Тоді не знатимемо більше, куди повернути свою думку, бо не захотіли, щоб Ідея кожної істоти була завжди однією й тією ж. І тоді буде знищена сама можливість дискусії[225].
Встановлення Форм, таким чином, невіддільне від будь-якого діалогу, гідного цієї назви. Але тоді постає проблема їхнього пізнання (вони насправді не можуть бути пізнані чуттєвим чином), і проблема їхнього існування (вони не можуть бути чуттєвими предметами). Відтак, Платон змушений запропонувати свою теорію інтелігібельних, тобто нечуттєвих форм і буде втягнутий внаслідок цього у тривалу дискусію щодо проблем, пов’язаних з їхнім існуванням та зв’язком із чуттєвими речами. А отже, філософський дискурс Платона заснований на свідомому виборі діалогування, тобто на конкретному та життєвому досвіді розмовного та живого діалогу. Він стосується, головним чином, існування нерухомих предметів, тобто нечуттєвих Форм, гарантів правильності дискурсу та дії, а також існування в людині душі, яка більшою мірою, ніж тіло, забезпечує ідентичність індивіда[226]. Втім, як можна констатувати у більшості діалогів, ці Форми є, головним чином, моральними цінностями, на яких ґрунтуються наші судження про справи людського життя: йдеться, передусім, про намагання визначити в житті індивіда і громади, завдяки вивченню міри, властивої кожній речі, ту тріаду цінностей, яка постає упродовж усіх діалогів від першого до останнього: що є красивим, що є справедливим, що є добрим[227]. Платонове знання, так само як і знання Сократове є, насамперед, знанням цінностей.
Р. Шерер писав: «Таким чином, сутність платонізму є і залишається наддискурсивною»[228]. Цими словами він хотів сказати, що платонівський діалог не говорить усього, не говорить, що є Нормами, не говорить ні чим є Форми, ні чим є Розум, ні чим є Добро чи Краса: все це не може бути виражене мовою і не піддається жодній дефініції. Це можна переживати чи демонструвати в діалозі, а також переживати чи демонструвати у жаданні. Але про це не можна нічого сказати.
Ця сократо-платонівська модель філософії відіграла фундаментальну роль. Упродовж історії античної філософії ми віднаходитимемо ці два полюси філософської діяльності, які ми щойно розрізнили: з одного боку, вибір та практика способу життя, з іншого — філософський дискурс, який водночас є невід’ємною частиною способу життя і невіддільний від теоретичних передумов, включених у спосіб життя; однак, філософський дискурс постає, зрештою, як такий, що нездатний виразити найголовніше — для Платона це Форми, Добро, тобто те, досвід чого набувають у недискурсивний спосіб у жаданні та в діалозі.
VI
АРИСТОТЕЛЬ ТА ЙОГО ШКОЛА
«Теоретична» форма життя
Уявлення, яке зазвичай мають про філософію Аристотеля, здається, повністю суперечить фундаментальній тезі, яку ми захищаємо в цій книзі і згідно з якою філософія була замислена давніми як спосіб життя. І справді, важко заперечувати, що Аристотель усерйоз вважає найвищим знанням те, яке обирають заради нього самого, а отже, цілком безвідносно до способу життя того, хто знає[229].
Однак, це твердження потрібно помістити в загальний контекст уявлення Аристотеля про способи життя, саме це уявлення визначило мету школи, яку він заснував. Ми знаємо, що Аристотель був членом Академії Платона впродовж двадцяти років: це означає, що він довгий час поділяв платонівський спосіб життя. Мало ймовірно, що коли в 335 році до Різдва Христового Аристотель засновує в Афінах свою власну філософську школу, діяльність якої відбувалася в гімназіумі, названому Ліцеєм, він не перебував під впливом моделі Академії, навіть якщо й хотів встановити для своєї власної школи цілі, відмінні від цілей школи Платона.
225
Платон, Парменід, 135 b.
226
Brisson L. Platon // Gradus philosophique… — P. 611.
227
Ця тріада постає в «Евтіфроні», «Крітоні», «Теететі», «Політику», «Парменіді», «Федрі», першому «Алківіаді», «Горгії», «Державі», «Тімеї», «Законах», сьомому «Листі».
228
Schaerer R. La Question platonicienne… — P. 247.
229
Аристотель, Метафізика, І, 982 а 15.