Що таке антична філософія?
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-2-3
- Переводчик: Сергей Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Що таке антична філософія?». Краткое содержание книги:
Зрозуміло, що книга, написана з таких позицій, не обмежується викладом «поглядів» античних філософів: за улюбленим висловом її автора вона покликана не лише інформувати, а й формувати. Розповідаючи про античну філософію як історичний феномен, твір пропонує читачу авторське розуміння філософії і, що можливо є найважливішим, спосіб прочитання філософських (і не тільки античних) текстів.
Книга вперше презентує наукову спадщину видатного філософа-антикознавця українською мовою.
VII
ЕЛЛІНІСТИЧНІ ШКОЛИ
Загальна характеристика
Слово «елліністичний» традиційно позначає період грецької історії від Александра Македонського до встановлення римського панування, а отже — з кінця IV століття до Різдва Христового до кінця І століття до Різдва Христового. Завдяки неймовірним походам Олександра, який поширив грецький вплив від Єгипту аж до Самарканда, Ташкента і навіть аж до Інда, відкривається нова доба історії світу. Можна сказати, що Греція, таким чином, відкриває обшир світу. Це початок інтенсивних торговельних обмінів не лише з Центральною Азією, але й з Китаєм, Африкою, так само як із Заходом Європи. Традиції, релігії, ідеї, культури змішуються, і ця зустріч назавжди залишить відбитки у західній культурі. Після смерті Александра його генерали змагались за його неосяжну імперію, їхня боротьба закінчилася формуванням трьох великих царств, об’єднаних довкола трьох столиць: Пелли в Македонії, влада якої простягалася на Македонію та Грецію, Александрії в Єгипті та Антіохії в Сирії, де династія Селевкідів панувала не лише над Малою Азією, але й над Вавилонією. Потрібно додати сюди Пергамське царство та грецьке царство Бактріану, яке простяглося аж до Інда. Кінцем елліністичного періоду прийнято вважати самогубство Клеопатри, цариці Єгипту, в 30 році до Різдва Христового — після перемоги майбутнього імператора Августа біля мису Акцій. З кінця III століття до Різдва Христового римляни входять в контакт із грецьким світом та поступово відкривають для себе філософію. У нашому викладі ми повинні будемо іноді торкатися філософів, які жили в Римській імперії, а отже, після 30 року до Різдва Христового, оскільки вони забезпечили нам знайомство з документами, в яких йдеться про елліністичну філософію. Однак, і ми до цього повертатимемося ще раз[275], характеристики філософії доби Римської імперії дуже відрізняються від характеристик філософії елліністичної доби.
Елліністичний період грецької філософії часто розглядали як фазу занепаду грецької цивілізації, що вироджувалася внаслідок контакту зі Сходом. Таку сувору оцінку можна пояснити численними причинами: передусім, класичним упередженням, обумовленим зосередженням на a priori встановленій моделі культури, згідно з яким одна лише Греція досократиків, трагедійних поетів і, зрештою, Платона, заслуговує на вивчення; по-друге, уявленням, згідно з яким разом із переходом від демократичного до монархічного режиму та кінцем політичної свободи громадське життя грецьких міст-громад занепало. А отже, філософи, відмовившись від великого спекулятивного зусилля Платона та Аристотеля і від надії на формування політичних діячів, здатних трансформувати громаду, обмежувались тим, що пропонували людям, позбавленим політичної свободи, прихисток у внутрішньому житті. Подібне уявлення про елліністичну добу особливо характерне, на мою думку, для початку XX століття[276], і сьогодні часто продовжує визначати наше розуміння філософії цього періоду.
Насправді, було б цілком помилковим уявляти собі цю добу як період занепаду. Уважно вивчаючи надписи, які віднайшли в руїнах грецьких міст Античності, епіграфіст Луї Робер продемонстрував у своїх працях, що всі міста-громади як за елліністичних монархій, так і за Римської імперії, зберігали інтенсивність культурного, політичного, релігійного і навіть спортивного життя. Окрім того, точні науки і техніка зазнали в той час небувалого піднесення. Зокрема, під впливом Птолемеїв, які царювали в Александрії: це місто стає своєрідним живим центром елліністичної цивілізації[277]. Александрійський Музей, організований Деметрієм Фалерським, вірним аристотелівській традиції, яка віддавала перевагу науковим дослідженням, був видатним місцем досліджень у галузі усіх наук — від астрономії до медицини; а Бібліотека цього самого міста збирала усю філософську та наукову літературу того часу. Тут відбувалася діяльність великих учених, зокрема, медика Герофіла та астронома Аристарха з Самоса. Втім, досить згадати ім’я Архімеда з Сіракуз, водночас математика та механіка, щоб дати приклад надзвичайної наукової активності, яка вирувала упродовж всього цього періоду.
275
Див. нижче, с. 191 і далі [у електронній версії — підрозділ Нові школи. — Прим. верстальника.].
276
Я маю на увазі передусім роботу: Murray G. Four Stages of Greek Religion. — New York, 1912. (3. ed. 1955). — P. 119 f. «The Failure of Nerve». Майже всі роботи істориків філософії після Дж. Мюррея (Фестюжьєра, Бреє, наприклад) позначені цим упередженням.
277
Див. блискучий твір Б. Жіля: Gille В. Les Mécaniciens grecs. — Paris, 1980, зокрема його розділ про Александрійську школу (р. 54 et suiv.).