Що таке антична філософія?
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-2-3
- Переводчик: Сергей Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Що таке антична філософія?». Краткое содержание книги:
Зрозуміло, що книга, написана з таких позицій, не обмежується викладом «поглядів» античних філософів: за улюбленим висловом її автора вона покликана не лише інформувати, а й формувати. Розповідаючи про античну філософію як історичний феномен, твір пропонує читачу авторське розуміння філософії і, що можливо є найважливішим, спосіб прочитання філософських (і не тільки античних) текстів.
Книга вперше презентує наукову спадщину видатного філософа-антикознавця українською мовою.
Відтак, безперечним є те, що для Аристотеля життя розуму значною мірою полягає у спостереженні, дослідженні результатів спостереження та рефлексії над ними. Однак пристрасть, з якою відбувається ця діяльність, можна наважитися визначити як майже релігійну пристрасть до реальності в усіх її аспектах, незалежно від того, жалюгідні вони чи вишукані, оскільки в будь-якій речі можна віднайти божественний відбиток. Ніщо не є, з цього погляду, більш повчальним, аніж перші сторінки трактату Аристотеля «Про частини тварин»[247], де філософ визначає водночас царини та мотивацію дослідження. Розрізняючи серед природних речей ті, що є непороджуваними, незмінними й існують упродовж усієї вічності, та ті, які підлягають породженню та псуванню, Аристотель протиставляє засоби, які ми маємо для їхнього пізнання. Про речі, що можна віднести до незмінних субстанцій, наприклад, зірки та небесні сфери, наші знання досить обмежені, незважаючи на велике бажання їх пізнати; водночас про субстанції минущі, що перебувають в межах нашої досяжності, ми маємо багато даних. І мотивом, керуючись яким Аристотель запрошує присвятити себе дослідженню цих двох царин реальності, є задоволення, що його приносить пізнання:
Кожне з цих двох видів дослідження має свою притягальну силу. Щодо вічних сутностей, то хоча ми і сягаємо їх лише малою мірою, але, з огляду на досконалість такого пізнання, воно приносить нам більше радості, аніж те пізнання, яке ми можемо отримати від речей, що перебувають в межах нашої досяжності, так само як побіжний та короткий погляд на тих, кого ми любимо, приносить нам більшу радість, аніж пильне спостереження багатьох інших речей, якими б вони великими не були. З іншого боку, з точки зору певності та обширу пізнань, наука про земні речі має перевагу[248].
Дехто скаже, можливо, — продовжує Аристотель, — що для вивчення живої природи потрібно звертатися до речей, що викликають огиду. Аристотель відповідає на такий закид, ще раз нагадуючи про задоволення від споглядання:
Це правда, що деякі з цих істот не пропонують нічого приємного; однак Природа, яка їх так майстерно створила, приносить надзвичайне задоволення тим, хто, споглядаючи за цими істотами, отримує можливість пізнати їхні причини, і хто є філософом від природи. Адже було б нерозумним і абсурдним, якби ми отримували задоволення від споглядання образів цих істот, осягаючи мистецтво, наприклад, скульптора чи художника, який їх створив, тоді як досліджуючи їх такими, якими їх створила Природа, не відчували б ще більшої радості від нашого споглядання, щонайменше, коли можемо осягнути їхні причини. Відтак, не потрібно піддаватися легковажній бридливості у справі вивчення менш шляхетних тварин. Адже в усіх витворах Природи є щось чарівне. Потрібно пригадати слова, з якими, як кажуть, Геракліт звернувся до чужоземних гостей, коли ті увійшли до нього і застигли, побачивши, як він грівся біля кухонної плити: Геракліт запросив їх не боятись увійти, позаяк і на кухні є боги. Так само потрібно взятися без відрази за дослідження кожної тварини з переконанням, що будь-яка тварина втілює свою частку природи та краси[249].
Ми бачимо у цьому тексті глибинні настанови, що наснажують життя згідно з розумом, теоретичний спосіб життя. Ми відчуваємо радість від пізнання як зірок, так і істот підмісячної природи, тому що віднаходимо в них, прямо чи опосередковано відбитки реальності, що нездоланно притягує нас, першопринципу, який рухає всі речі, як каже Аристотель[250], подібно до того, як предмет кохання рухає закоханого. Ось чому споглядання зірок та небесних сфер, які самі по собі є основою привабливості, приносить нам стільки задоволення, скільки й побіжний та короткий погляд на того, кого ми любимо. Щодо дослідження природи, то воно приносить нам задоволення тією мірою, наскільки ми відкриваємо в ній божественне мистецтво. Майстер лише відтворює мистецтво природи, і, в певному сенсі, людське мистецтво є лише окремим випадком того засадничого та неповторного мистецтва, яким є природа. Ось чому природна краса є вищою за будь-яку художню красу. Однак, існують все-таки речі, які нас відштовхують. Звичайно, але чи не стають вони красивими для нас тоді, коли їх відтворює митець[251]? Ми отримуємо задоволення, коли бачимо художнє зображення огидних і відразливих речей, тому що захоплюємося мистецтвом, з яким художник їх відтворив. Зазначимо, наразі, що саме в елліністичну добу, яка починається в часи Аристотеля, грецьке мистецтво стає реалістичним, відтворюючи звичайні предмети, людей нижчих класів чи тварин усіх видів[252]. Але якщо ми отримуємо задоволення від цих витворів мистецтва, спостерігаючи вправність художника, то чому не захоплюватися вправністю природи, спостерігаючи її витвори в реальності, тим більше, що вона творить живих істот не ззовні, а зсередини, будучи, таким чином, своєрідним іманентним мистецтвом? Ми отримуємо задоволення від вивчення всіх витворів природи, якщо шукаємо її намір або мету, якою вона керується у своїй дії.
247
Аристотель, Там само, 644 b 22 і далі.
248
Там само, 644 b 31. Див., також, переклад та примітки до цього тексту в: Le Blond J.-M. Aristote, philosophe de la vie. — Paris, 1945. — P. 116 et suiv.
249
Аристотель, Про частини тварин, 644 b 31.
250
Аристотель, Метафізика, XII, 1072 b 4.
251
Аристотель, Поетика, 1448 b 10.
252
Про співвідношення між філософією Аристотеля та елліністичним мистецтвом див.: Onians J. Art and Thought in the Hellenistic Age. The Greek World View 350-50 BC. — London, 1979. — P. 29.