Що таке антична філософія?

Школа Аристотеля, так само як і Академія, походить з одного й того самого бажання створити довготривалу інституцію[230]. Обрання наступника Аристотеля відбувалося шляхом виборів, і ми знаємо також, що один із членів школи мав завдання адмініструвати матеріальну діяльність закладу, що передбачав певне спільне життя[231]. Як і в Академії, тут є два види членів: старші, котрі беруть участь у навчанні, та молодші; подібно до Академії, існує певна рівність між старшими, наприклад, Аристотелем, Теофрастом, Аристоксеном та Дікеархом. Доступ до школи так само є повністю вільним.

Однак, існує також глибока відмінність між проектом, задля реалізації якого була заснована школа Аристотеля, і Платоновим проектом. Школа Платона мала головним чином політичну мету, навіть якщо вона була місцем інтенсивних математичних досліджень та філософських дискусій. Платон вважав, що для того, щоб змогти керувати громадою, достатньо бути філософом; для нього, таким чином, існувала єдність філософії та політики. Натомість, школа Аристотеля, як це добре показав Р. Бодеюс[232], готує лише до філософського життя. Практичне та політичне навчання призначене для ширшої публіки, для політичних діячів, зовнішніх школі, які все-таки бажають навчитися організовувати життя громади у найкращий спосіб. Аристотель розрізняє щастя, яке людина може отримати у політичному, активному житті — це щастя, що може дати практика доброчесності у громаді, та філософське щастя, що відповідає theoria, тобто роду життя, повністю присвяченого розумовій діяльності[233]. Політичне та практичне щастя для Аристотеля є щастям лише другого порядку[234]. Насправді, філософське щастя полягає у «житті згідно з розумом»[235], яке є досконалістю та найбільшою чеснотою людини, яке відповідає найвищій частині людини — розуму, і позбавлене суперечностей, що їх містить активне життя. Життю згідно з розумом не властива нерівномірність дії, воно не викликає втоми і приносить втіху, що не супроводиться болями та нечистотою, і є постійною та незмінною. Ця втіха, втім, є більшою для тих, хто досягнув істини та реальності, ніж для тих, хто їх усе ще шукає. Життя згідно з розумом забезпечує незалежність від інших тією мірою, уточнює Аристотель, якою ми, зі свого боку, забезпечили собі незалежність від матеріальних речей. Той, хто присвячує себе діяльності розуму, залежить лише від себе самого: його діяльність може бути кращою, якщо він має співробітників, але чим він є мудрішим, тим легше йому бути самотнім. Життя згідно з розумом не жадає іншого результату, аніж саме це життя, відтак його люблять заради нього самого, воно є метою в самому собі і, можна сказати, власного винагородою.