Що таке антична філософія?

Коли філософ усвідомлює, що він зовсім неспроможний запропонувати найменший засіб проти псування громадського життя, що він може зробити, окрім як практикувати філософію наодинці або разом з іншими? Саме такою, на жаль, була ситуація, що в ній перебували усі філософи Античності[279] у політичному світі, навіть Марк Аврелій, який хоча й був імператором, але так само переживав своє відчуття неспроможності щодо нерозуміння та інерції своїх підданих[280].

Проте, з іншого боку, філософи елліністичної доби, навіть епікурейці[281], ніколи не втрачали інтересу до політики, нерідко відіграючи роль радників монархів чи посланців якоїсь громади, як про це свідчать надписи, часто зроблені на їхню честь. Філософи-стоїки відіграватимуть роль у розробці політичних та соціальних реформ в численних державах: наприклад, стоїк Сфер справив великий вплив на спартанських царів Агіса та Клеомена, стоїк Блосій — на римського реформатора Тіберія Гракха[282]. Іноді вони дуже сміливо протистоять римським імператорам. Загалом, філософи ніколи не відмовлялися від надії змінити суспільство, хоча б своїм життєвим прикладом.

В елліністичну добу філософське життя було надзвичайно жвавим, але, на жаль, наші знання про нього є дуже обмеженими — ми мали б зовсім інше уявлення, якби збереглись усі філософські твори, написані впродовж цього періоду. На відміну від нашого часу, написані філософами твори тоді не видавалися накладами в тисячі примірників і не розповсюджувалися серед широкого кола читачів. Скопійовані багато разів, що було причиною численних помилок (і що зобов’язує модерних учених, які хочуть вивчити ці тексти, до непересічної критичної роботи), вони, звичайно, іноді продавалися книгарями, але найбільш технічні твори просто зберігалися у бібліотеках різних філософських шкіл. Багато з цих цінних матеріалів було втрачено упродовж століть, зокрема, в Афінах під час спустошення міста Суллою у березні 86 року до Різдва Христового, а також в Александрії впродовж численних руйнувань Бібліотеки. Тисячі творів зникли таким чином, а інші катаклізми, що поклали край елліністичному періоду, так само знищили скарби поезії та мистецтва, про існування яких ми знаємо лише завдяки наслідуванню їх римлянами. Тут можна обмежитися лише одним прикладом: філософ Хрісіпп, один із засновників стоїцизму, написав щонайменше сімсот трактатів. Жоден із них не дожив до нашого часу, до нас дійшли лише поодинокі фрагменти, збережені завдяки папірусам, відкритими у Геркуланумі, і завдяки цитатам, які були зроблені авторами римської доби. Наше бачення історії філософії, таким чином, безповоротно викривлене примхами історії. Ми мали б про історію філософії інше уявлення, якби твори Платона та Аристотеля були втрачені, а твори стоїків Зенона та Хрісіппа збереглись. Як би там не було, саме завдяки авторам, що жили у римському світі, чи то за доби Республіки, як Цицерон, Лукрецій та Горацій, чи то за доби Імперії, як Сенека, Плутарх, Епіктет, Марк Аврелій, цінні дані про елліністичну філософську традицію збереглись. Ось чому ми змушені будемо цитувати цих авторів, хоча вони вочевидь належать наступній добі.