По живу і мертву воду

У місті Бреслау, куди прибув ешелон, невільників помістили у величезних бараках розподільчого пункту східної робочої сили. Тут у Тарасовій голові виникла оригінальна ідея щасливого повернення на батьківщину. Він пронюхав, що декількох хлопців і дівчат після того, як вони пройшли всі комісії розподільчого пункту, відправляють додому. В чому справа? Звідки таке щастя? Тарас звірив кілька обхідних листів з листами щасливчиків і зрозумів, що справа в четвертій графі, заповнюваній медичною комісією. У тих, кого повертали додому, запис у цій графі було зроблено червоним чорнилом. Виник простий і цілком здійсненний план. Ешелони зі «східною робочою силою» прибували кожного дня, в бараках новоприбулі змішувалися з тими, хто сидів тут уже кілька днів. При такому безладді легко було, приєднавшись до новачків, одержати чистий бланк і знову обійти всі комісії, крім медичної, а четверту графу заповнити самому.

Виконання цього блискучого плану зірвалося через прикру, чисто технічну дрібницю — ні в кого в бараці не було червоного чорнила… Тарас здався не відразу. Чим можна замінити чорнило? У нього сяйнула думка — кров! Він розрізав шматочком скла палець і спробував. Але кров, висихаючи на папері, набувала якогось непевного, бруднувато-рудого кольору. А чорнило в ручці лікаря було яскраво-червоне з якимось отруйним відтінком. Тарас готовий був лікті гризти з досади, але так нічого й не придумав. Довелося визнати свою поразку.

Через день відібрали наймолодших, низькорослих, і слабосилих, вишикували їх на плацу перед бауерами, що приїхали вибирати батраків. Тарас іще з одним хлопцем потрапив до товстого німця в зеленому капелюсі з маленькою голубою пір’їнкою збоку біля шнурка. Німець ходив накульгуючи, із скрипом. Як виявилося, ногу він втратив під Верденом ще в першу світову війну, і вже чверть століття її замінював протез. На господаря не можна було особливо нарікати. Він не знущався з молоденьких батраків, не бив їх, як де» які його сусіди. За шість місяців вірної служби Тарасові припало від нього всього три ляпаси. Притому цілком заслужено. Годував, правда, бауер препогано — парена бруква, капуста, дві-три картоплини, шматочок хліба та жолудева кава, ледь забілена молоком і підсолоджена сахарином, — такий добовий раціон. Але картоплю батраки їли від пуза: крали з відер із варивом, приготованим для свиней. Картоплі для свиней бауер не шкодував. Звичайно, виходило негарно, а колишньому партизанові було просто-таки образливо жерти те, що призначалося свиням, але голод не тітка, змусив. Господар пробував накрити їх на цьому (здогадався, видно, від чого його батраки почали поправлятися), але не зміг, — скрип його протеза попереджував про небезпеку. В загальному цілком можливий був господар. Проте Тарас не завжди був задоволений з нього, і під кінець навіть почав його ненавидіти за його незлий, лагідний характер.